Харрі затримав погляд на одній із зірок і спробував викинути з голови всі інші думки й зосередитися на тому, що ж йому слід зробити. Але у нього нічого не вийшло. Еуне якось сказав, що коли ми знаємо, що в нашій Галактиці більше сонць, аніж піщинок на пляжі, то навіщо нам ворожити, чи є на них життя, чи ні. Краще задатися питанням, чи мирно настроєні ці цивілізації. І вирішити, який ступінь ризику при контакті з ними. Харрі стиснув рукоятку пістолета. Саме це питання він щойно поставив самому собі.
Телефон перестав грати мелодію Ґріґа. Харрі почекав. Потім перевів дихання, звівся на ноги і пробрався до дверей. Прислухався, але в будинку стояла тиша, звучали тільки пісні цвіркунів. Він обережно взявся за ручку дверей, припускаючи, що вона замкнута.
Так і вийшло.
Харрі тихо вилаявся. Він заздалегідь вирішив, що у такому разі не зможе скористатися ефектом раптовості й їм слід почекати до завтра, купити зброю й тільки потім повернутися на місце. Він аніскільки не сумнівався, що в такому містечку без зусиль роздобуде пару стволів пристойної якості. Але він також чудово розумів, що Леву незабаром донесуть про те, що сталося, так що часу в них обмаль.
Харрі підскочив, коли відчув біль від укусу в правій стопі. Він інстинктивно відсмикнув ногу й подивився вниз. У слабкому світлі зірок він розрізнив чорну смужку на білій обштукатуреній стіні. Вона вела від дверей на сходи, де щойно стояла його права нога, і далі — вниз по сходинках, де і зникала з очей. Він вийняв із кишені електричний ліхтарик Mini Maglite і ввімкнув його. Це були мурашки — ті самі lava ре. Великі, руді, напівпрозорі, вони рухалися двома колонами — одна прямувала по сходах униз, а інша — вгору, проникаючи в будинок крізь щілину між дверима та порогом. Місцеві мурашки явно відрізнялися від звичних норвежцям, тих, що заводяться в цукрі. Розглянути, що вони несли, Харрі не міг, але наскільки він розбирався в мурашках, якийсь вантаж у них усе-таки був.
Харрі вимкнув ліхтарик. І, трохи розміркувавши, рушив геть. Спустився з ґанку і попрямував до воріт. Але на півдорозі зупинився, розвернувся й зі всіх ніг кинувся до будинку. Трухляві, хисткі двері відразу злетіли з петель, коли Харрі врізався в них зі своїми дев’яносто п’ятьма кілограмами і на швидкості під тридцять кілометрів за годину. Він упав ліктем на кам’яну підлогу, а різкий біль пронизав руку і відгукнувся в потилиці. Він лежав у темряві, чекаючи пострілу. Так і не дочекавшись, підвівся і знову ввімкнув ліхтарик. У вузькій смузі світла від ліхтарика він знову виявив колону мурашок, що рухалися вздовж стіни. На потилиці під пов’язкою він відчув тепло і зрозумів, що рана знову кровоточить. Поблискуючи у світлі ліхтарика, мурашки просувалися по потертому килиму в наступну кімнату. Там колона відразу ж повертала ліворуч і забиралася вгору по стіні. Світло ліхтарика вихопило край картини з Камасутри. Мурашиний караван продовжував шлях по стелі. Тепер вони були просто над ним. Харрі задер голову вгору, що відгукнулося небувалим болем у потилиці. Йому довелося повернути голову. Щоб знову відшукати мурашок, він поводив ліхтариком по стелі. Невже вони і справді знайшли найкоротший шлях до пункту призначення? Але не встиг Харрі подумати про це, як побачив Лева Гретте. Тіло його нависало над Харрі, який упустив ліхтарик і відсахнувся. І хоча розум підказував йому, що робити це вже пізно, він, відчуваючи одночасно шок і напад нудоти, занишпо-рив руками по підлозі у пошуках Namco G-Con 45.
28
Lауа ре
Через страшенний сморід у кімнаті Беате через кілька хвилин вискочила на повітря. Харрі вийшов слідом за нею і знайшов її в темряві скорченою у три погибелі. Він сів на сходинку ґанку і закурив.
— А тобі цей сморід завиграшки? — зі стогоном мовила Беате, у,неї текло з рота і з носа.
— Дізосмія, — сказав Харрі. — Часткова втрата нюху. Деякі запахи взагалі більше не відчуваю. Еуне говорить, це через те, що дуже часто доводилося мати справу з трупами. Емоційна травма і все таке інше.
Беате виблювала.
— Пробач, — ледве вимовила вона. — Це через мурашок. Мені кепсько стало, коли я побачила, як ці бридкі тварюки заповзають в одну ніздрю, а з іншої виповзають. Ніби вулиця з двостороннім рухом. Навіщо?
— Гаразд. Якщо наполягаєш, я можу пояснити тобі, де в людському телі найбільше протеїну.
— Ні-ні, дякую красно.
— Ну вибач, — Харрі кинув недопалок на висохлий ґрунт. — А ти, Льонн, по-молодецьки трималася там, у кімнаті. На відео-то все по-іншому сприймається. — Він підвівся і повернувся до будинку.