— Це називається упізнанням трупа.
Харрі пересмикнуло:
— Подивися на іншу руку — на ній одного пальця не вистачає.
— Я бачила, — сказала Беате. — Схоже, його недавно відрізали. Що б це означало?
Харрі підійшов ближче і посвітив ліхтариком:
— Рана не зажила, а крові майже немає. Виходить, він довго тут провисів, аж поки в нього палець відрізали. Хтось сюди заходив і переконався, що хлопець сам зробив за нього роботу.
— Хто ж?
— Бачиш, у деяких країнах цигани карають злодіїв, відрізаючи в них палець, — відповів Харрі. — Якщо ті обікрали циган, прошу зауважити.
— Здається, відбитки вийшли відмінні, — сказала Беате і витерла з лоба піт. — Обрізатимемо мотузок?
— Ні, — заперечив Харрі. — Зараз роззирнемося, приберемо за собою і вшиємось. Я бачив телефонну будку на головній вулиці. Подзвоню в поліцію, не представляючись, і дам відбій. Коли повернемося до Осло, ти сюди зателефонуєш і попросиш прислати н^м акт судмедекспертизи. Не сумніваюся, що він помер від задухи, але мене цікавить, о котрій годині настала смерть.
— А що робити з дверима?
— Та нічого.
— Як у тебе потилиця, болить? Пов’язка вся червона.
— Не біда. Гірше з рукою — я на неї приземлився, коли двері вибивав.
— Сильно болить?
Харрі обережно підвів руку, і обличчя його спотворила гримаса:
— Не болить, поки вона у спокої.
— Скажи спасибі, що не страждаєш сетесдальською трясучкою.
Двоє з трьох, що перебували в кімнаті, розсміялись, але сміх швидко стих.
По дорозі назад у готель Беате запитала Харрі, чи все йому тепер ясно,
— З технічної точки зору — ясно. Тільки ось про самогубство я так ніколи не скажу. — Він кинув сигарету, і вона описала вогненну дугу в майже непроглядній темряві. — Таким уже я вродився.
29
Номер 316
Вікно із грюкотом відчинилось.
— Тронна немає, — сказала старенька, розкочуючи «р». Після їхньої останньої зустрічі вона явно проробила щось із застосуванням хімічних засобів зі своїм бляклим волоссям, що посіклось і крізь нього проглядала шкіра. — Ви що, на півдні побували?
— Нібито. Ви не знаєте, де він?
— Речі в машину поніс, — вона показала пальцем у протилежний від будинку бік. — Видно, зібрався кудись, бідолаха.
— М-м.
Беате вже зробила крок у вказаному напрямі, але Харрі залишився на місці.
— Ви, напевно, дуже давно тут живете? — запитав він.
—- Авжеж. Уже тридцять два роки.
— Значить, пам’ятаєте Лева і Тронна, коли вони ще маленькими були?
— Звичайно. Вони багатьом тут у селищі запам’яталися. — Вона всміхнулася, висовуючись із вікна. — Особливо Лев. Такий чарівник. Ми рано зрозуміли, що дамам слід його остерігатися.
— Авжеж, що остерігатися. Вам, видно, знайома історія зі старим, який упав із пішохідного містка?
Обличчя у неї потемніло, і вона прошепотіла трагічним голосом:
— Іще б. Жахлива історія. Я чула, старий так і не зміг більше нормально ходити. У бідолахи ноги не згиналися в колінах. Можете собі уявити, щоб дитина зробила таке зло?
— М-м. Він, напевно, справжній шибайголова був.
— Шибайголова? — вона примружила очі. — Та ні, я б так не сказала. Ввічливий, добре вихований хлопчик. От чому ця історія справила таке обтяжливе враження.
— І всі в селищі знали, що це його рук справа?
— Усі. Я сама бачила з вікна, як він у своїй червоній куртці рвонув звідти на велосипеді. І мені слід було здогадатися, що сталось щось не те, коли хлопець повернувся додому — такий блідий він був. — Вона зіщулилася під поривом холодного вітру. І показала рукою на дорогу.
Тронн йшов їм назустріч, витягнувши руки по швах. Він усе сповільнював і сповільнював хід, а потім узагалі майже зупинився.
— Ви із звістками про Лева? — запитав він, коли нарешті підійшов до них.
— Так, — відповів Харрі.
— Він помер?
Краєм ока Харрі бачив допитливе обличчя старенької:
— Так, він помер.
— Добре, — сказав Тронн. Потім нахилився і обхопив голову руками.
Харрі заглянув у прочинені двері кабінету і побачив, що Б’ярне Мьоллер стоїть біля вікна і із стурбованим виглядом дивиться вниз. Харрі обережно постукав.
Мьоллер обернувся, і очі в нього просяяли:
— А, привіт!
— Ось звіт, шеф. — Харрі кинув теку в зеленій обкладинці на письмовий стіл начальника.
Мьоллер опустився на стілець, насилу розмістив ноги під столом і начепив окуляри.
— Ну точно, — пробурмотів він, перевернувши обкладинку з написом «Документи у справі». У теці виявився тільки один аркуш формату А4.