Харрі перевів дихання. Два слова, чотири склади. Якби він сам розкрив злочин, скільки отримав би Албу? Навмисне вбивство на ґрунті ревнощів — девять років. І через шість вийшов би на свободу. А наслідки для самого Харрі? Розслідування напевно показало б, що Харрі, перебуваючи при виконанні службових обов’язків, приховав правду, щоб підозра не лягла на нього самого. І тоді йому залишилося б тільки одне — застрелитися. Два слова. Чотири склади. Вимови їх Харрі — і кінець усім його печалям. Розплачуватися довелося б Албу.
Харрі відповів коротко.
Расколь кивнув і сумно поглянув на Харрі:
— Я боявся, що саме так ти і відповіси. Ти не залишаєш мені вибору, Спіуні. Ти пам’ятаєш, що я сказав, коли ти запитав, чому я тобі довіряю?
Харрі кивнув.
— Кожен із нас живе заради когось або чогось, вірно, Спіуні? І цього ми можемо позбутися. Число триста шістнадцять тобі що-небудь говорить?
Харрі не відповів.
— Що ж, можу повідомити, що це номер кімнати в московському готелі «Міжнародний». Чергову по поверху, на якому розташований номер, звуть Ольга. їй скоро на пенсію, і вона мріє про тривалу відпустку на Чорному морі. На поверх ведуть двоє сходів, можна й на ліфті піднятися. До речі, там ще і службовий ліфт є. А в номері два ліжка, що стоять окремо.
Харрі глитнув.
Расколь опустив лоб на долоні:
— Дитина спить на тому, що стоїть ближче до вікна.
Харрі підійшов до дверей і щосили ударив по них кулаком.
Відлуння удару розкотилося по коридору. Він усе стукав і стукав. Поки не почув звук ключа, що повертався в замку.
30
Вібродзвінок
— Соррі, але раніше під’їхати не міг, — повинився Ейстейн, коли Харрі сів до нього в машину біля кіоску «Фрукти і тютюн Елмера».
— З поверненням! — сказав Харрі, намагаючись угадати, чи розуміє водій автобуса, що вивертає праворуч, що Ейстейн і не подумає його пропустити.
— Нам до Слемдала? — Ейстейн не звернув ніякої уваги на відчайдушні гудки автобуса.
— До Бйорнетроккета. Ти ж мав поступитися йому дорогою.
— Вирішив правила порушити.
Харрі подивився на приятеля. У вузьких щілинах між набряклими повіками він розгледів два червоні очні яблука.
— Що, важко?
— Переліт усе-таки.
— Та у нас із Єгиптом усього лише година різниці.
— Щонайменше.
Амортизатори і ресори у машини Ейстейна ні к лихій годині не годились, і Харрі відчував кожен камінчик і кожну латочку на асфальті, коли машину підкидало на крутих поворотах по дорозі до вілли Албу, але не це турбувало його зараз. По мобільнику Ейстейна він подзвонив у готель «Міжнародний», і його з’єднали з номером 316. Слухавку взяв Олег. Харрі почув у його голосі радісні нотки, коли він запитав, де Харрі перебуває.
— У машині. А де мама?
— Її немає.
— Здається, їй до суду тільки завтра?
— У неї зустріч з адвокатами на Кузнецькому Мосту, — сказав Олег ламким голосом. — Вона повернеться за годину.
—- Послухай, Олеже, ти можеш дещо передати мамі? Скажи, що вам необхідно змінити готель. Причому негайно.
— Чому?
— Тому що я так сказав. Тільки передай їй це, о’кей? А я пізніше зателефоную.
— Гаразд.
— Чудово, малюк. А мені час бігти.
— Ти…
—- Що?
— Та ні, нічого.
— О’кей. І не забудь передати мамі те, що я сказав.
Ейстейн пригальмував і під’їхав до тротуару.
— Почекай тут, — сказав Харрі й виліз із машини. — Якщо я не повернуся за двадцять хвилин, подзвониш по номеру, який я тобі дав, в Опервідділ. І скажеш…
— Що старший інспектор Холе із забійного відділу просить негайно прислати патрульну машину з озброєним екіпажем. Я запам’ятав.
— Гаразд. А почуєш постріли — дзвони відразу ж.
— Так і зроблю. А що за фільм сьогодні?
Харрі подивився в бік вілли Албу. Собачого гавкоту він не чув. Темно-синій БМВ на невеликій швидкості проїхав повз них і зупинився далі на вулиці. А більше ні звуку.
— Як завжди, — неголосно відповів Харрі.
Ейстейн посміхнувся:
— Круто?! —- Потім він стурбовано зморщив лоб: — Правда круто буде? Не просто страшенно небезпечно?
Двері відчинила Вігдіс Албу. На ній була свіжовипрасована біла блуза і коротка спідниця, але злегка затьмарені очі швидше наводили на думку, що вона тільки-тільки підвелася з ліжка.
— Я дзвонив вашому чоловікові на роботу, — пояснив Харрі, — але мені сказали, що сьогодні він удома.
— Дуже може бути, — сказала Вігдіс, — тільки він тут більше не живе. —- Вона розсміялась. — А що вас дивує, старший інспекторе? Адже я від вас дізналася про цю… цю… — вона зробила жест, ніби прагнула підібрати якесь інше слово, але потім криво посміхнулася, немов зрозуміла, що іншого слова просто не існує, — …шльондру.