ЧАСТИНА
V
32
Девід Хасселхофф
Уранішнє світло пробивалося крізь вузьку діру в хмарах, і здавалося, ніби над морем височіє біла колона, яку Том Волер називав Господньою свічкою над фіордом, — удома в нього на стінах схожі пейзажі. Він переступив пластикову стрічку, що обгороджувала місце події. Люди, на їх думку, добре його знали, думали, що він за вдачею така людина — вважає за краще перестрибувати через перешкоду, а не підлазити під неї. Але вони мали б рацію лише частково. Тому Волеру не були відомі люди, які б справді добре його знали, і він вважав, що такий стан речей не зміниться і надалі.
Він підніс цифровий фотоапарат до «поліцейських» сонцезахисних окулярів із скельцями сталевого кольору. Таких окулярів у нього вдома зберігалася ціла дюжина. Подяка вдячних клієнтів. Як і фотокамера. Об’єктив вихопив яму на схилі й тіло чоловіка, що лежало поряд із нею. На нім були чорні брюки та сорочка, колись біла, а нині коричнева від глини та піску.
— Нова картка для особистої колекції? — пролунав голос Вебера.
— Саме так, це щось нове, — сказав Волер, не підводячи очей. — Мені подобаються вбивці, наділені уявою. Особу встановили?
Арне Албу. Сорок два роки. Одружений, троє дітей. Схоже, мав фінансові утруднення. У нього тут заміський будинок.
— Хто-небудь щось бачив або чув?
— Хлопці зараз опитують сусідів. Але ти ж бачиш, яка тут глушина.
— А постояльці готелю? — Волер указав у бік великої жовтої дерев’яної будівлі в кінці пляжу.
— Сумніваюся, — відповів Вебер. — Кому спаде на думку жити тут у цю пору року?
— А хто труп виявив?
— Анонім подзвонив з телефону-автомата в Моссі в тамтешню поліцейську дільницю.
— Гадаєш, убивця?
— Навряд. Він сказав, що гуляв увечері з собакою й побачив ноги, що стирчать із води.
— Розмову записали?
Вебер похитав головою:
— Він не в службу екстрених викликів дзвонив.
— А що показав огляд тіла?
— Лікарського висновку ще немає, але, здається, його закопали живцем. Слідів зовнішньої дії немає, але в нього кров йшла носом і горлом, очні судини полопались — значить, у мозку скупчилася велика кількість крові. Крім того, в гортані виявлений пісок, тобто він іще дихав, поки його закопували.
— Згоден. Ще щось є?
— Пес був прив’язаний перед будинком — онде, вгорі. Здоровенний мерзенний ротвейлер. Хоч як дивно, у прекрасній формі. Зовнішні двері не замкнені. Слідів боротьби в будинку також не виявлено.
— Іншими словами, вони врійшли, пригрозили йому зброєю, прив’язали пса, викопали яму і ввічливо попросили його туди лягти.
— Гадаєш, убивця був не один?
— А ти як думаєш? Величезний ротвейлер, яма півтора метри завглибшки. Здається, це однозначно, Вебер.
Вебер промовчав. Він нічого не мав проти співпраці з Волером — той був шукач рідкісного таланту, про що свідчили результати його роботи. Але це ще не означає, що він неодмінно був Веберу до душі. Втім, не до душі — теж не той вираз. Ні, тут щось інше, просто після якогось часу в нього виникало відчуття, як у грі «Знайди сім помилок на малюнку, коли не знаєш, у чому фішка, але відчуваєш: щось тут не так. Отож, щось у ньому було не так.
Волер сів навпочіпки поряд із трупом. Він знав, що Вебер його недолюблює. Ну й чудово. Вебер уже багато років працював у криміналістичній лабораторії і йому ніколи й на думку не спадало яким-небудь чином вплинути на хід кар’єри Волера чи взагалі на його життя. Коротше кажучи, думка Вебера про нього була йому зовсім до лампочки.
— Хто упізнав?
— Тут приходили декілька місцевих, — відповів Вебер. — Власник магазину його пізнав. Ми зв’язалися з його дружиною і привезли її сюди з Осло. Вона підтвердила, що це Арне Албу.
— А де вона зараз?
— У будинку.
— З нею хто-небудь говорив?
Вебер знизав плечима.
— Я полюбляю бути в таких випадках першим, — зауважив Волер, нахилився вперед і зробив іще пару знімків трупа.
— Справу розслідує поліція Мосса. А нас гіросто викликали на підмогу.
— Правильно, ми ж професіонали, — сказав Волер. — Треба б цим селянам із Мосса ввічливо все пояснити.
— У нас декілька осіб розслідували справи про вбивство, — пролунав позаду ни* голос. Волер подивився вгору на всміхне-ну людину в чорній шкіряній форменій куртці. На погонах із золотим обрізом у нього красувалась одна зірочка.