— Мені здалося, що хтось пробрався вгору по сходах відразу після того, як поліцейський виїхав. Але здається, це була жінка. У туфлях на високих каблуках. Зовсім інший звук виходить. Я подумала, що це фру Гундерсен із четвертого поверху.
-Хто?
— Вона зазвичай, коли вихилить кілька скляночок у «Старого майора», от так по сходах додому добирається.
— А постріли ви чули?
Астрід похитала головою:
— Ні, у нас між квартирами хороша звукоізоляція.
— А номер таксі не запам’ятали?
— Ні.
— О котрій годині ви почули гуркіт на сходах?
— О чверть на дванадцяту.
— Ви упевнені, Астрід?
Кивнувши, вона зробила глибокий вдих.
Волер здивувався, з якою твердістю вона вимовила наступну фразу:
— Це він убив її.
Він відчув, як у нього почастішав пульс. І сильно:
— Що примушує вас стверджувати це, Астрід?
— Я зрозуміла, що тут щось не так, почувши про самогубство Анни. Цей до нестями п’яний чоловік валявся на сходовому майданчику, а коли я подзвонила в двері Анни, вона не відповіла, адже так? Я думала звернутися в поліцію, але тут він заявився знову… — Астрід подивилася на Тома Волера так, ніби вона тонула, а він її рятував. — І насамперед запитав, чи впізнаю я його. Ось я і зрозуміла, що він мав на увазі, чи не так?
— І що ж він мав на увазі, Астрід?
Голос у неї зазвучав на пів-октави вище:
— Навіщо вбивці питати єдиного свідка, чи впізнає він його? Ви як думаєте? Він, звичайно, залякати мене з’явився, показати, що зі мною буде, якщо я його видам. Ось я і зробила, як він хотів: сказала, що бачу його вперше.
— Але ж ви говорите, що він і пізніше приходив і випитував вас про Арне Албу?
— Так, видно, хотів із моєю допомогою перекласти провину на іншого. Зрозумійте, який страх мене охопив. Я прикинулася, що нічого не знаю, і лише підтакувала йому… — Волер зрозумів, що у неї від хвилювання перехопило горло.
— Ну а зараз ви готові прр все це розповісти? У тому числі й у суді під присягою?
— Так, якщо ви… якщо я відчуватиму себе в безпеці.
В іншій кімнаті пролунав сигнал комп’ютера про повідомлення, що надійшло. Волер подивився на годинник. Половина п’ятої. Діяти треба швидко. І краще за все зробити все ще сьогодні ввечері.
За двадцять хвилин до п’ятої Харрі відімкнув двері своєї квартири і тут пригадав, що вони з Халворсеном домовлялися сьогодні позайматися на велотренажерах. Він роззув черевики, ввійшов до вітальні й натиснув клавішу «Ріау» на автовідповідачі, що блимав. Дзвонила Ракель:
— Суд призначено на середу. Я замовила квитки на четвер. Ми будемо в Гардермуені о пів на п’яту. Олег питає, чи зможеш ти нас зустріти.
«Ми». Вона говорила, що рішення суду набуває чинності негайно. Якби вони програли, зустрічати довелося б не «нас», а тільки одну людину, людину, що втратила все.
Вона знову не залишила номера свого телефону, отож він не міг передзвонити і повідомити, що все залагодилось і їй більше не треба нічого побоюватися. Він зітхнув і всівся в зелене крісло. Але варто було йому заплющити очі, як перед ним виникла вона — Ракель. Білі простирадла, такі холодні, що обпалювали шкіру, гардини, що ворушилися перед відчиненим вікном, і світло місяця, що падало на її голу руку. Він із найбільшою обережністю провів кінчиками пальців по її очах, руках, вузьких плечах, довгій стрункій шиї, ногах, сплетених із його ногами. Він відчував її спокійне тепле дихання, ритм якого майже непомітно змінився, коли він ніжно провів пальцем нижче сідниці. Стегна її так само майже непомітно почали погойдуватися в такт його рухам, ніби вона, немов спляча красуня, забулася глибоким сном і лише чекала його дотику, щоб прокинутися.
О п’ятій годині Руне Іварссон зняв трубку свого домашнього телефону на Естерос, аби повідомити тому, хто дзвонив, що сім’я сіла якраз за вечерю, і попросити його передзвонити пізніше.
— Вибач, що турбую, Іварссоне. Це Том Волер.
— Привіт, Томе, — відповів Іварссон із непрожованою картоплиною в роті. — Послухай…
— Мені негайно потрібний ордер на арешт Харрі Холе і санкція на обшук його квартири. І ще п’ять осіб для проведення обшуку. В мене є підстави вважати, що Холе, хоч як це сумно, замішаний у вбивстві.
Іварссон проштовхнув картоплину в горло.
—- Справа не терпить зволікання, — сказав Волер. — Дуже великі шанси, що він знищить докази.
— Б’ярне Мьоллер, — ось усе, що зміг видавити із себе Іварссон, закашлявшись.
— Так-так, я знаю, що, строго кажучи, такі речі в його компетенції, — заперечив Волер. — Але я гадаю, ти погодишся зі мною, що в даному разі він особа зацікавлена. Адже вони з Харрі вже з десяток років пліч-о-пліч працюють.