— Це точно. Тільки у нас тут наприкінці дня нова справа утворилась, і всі мої люди зараз розбираються з нею.
— Руне! — почув Іварссон голос дружини. Йому не хотілося ще більше засмучувати її, адже розпивання шампанського та пограбування філії «Норвезького банку» в Гренсені й так уже затримали його на двадцять хвилин.
— Слухай, Волере, я зв’яжуся з тобою пізніше. Подзвоню прокуророві й дізнаюся, що він зможе зробити. Він кашлянув і досить голосно, щоб його почула дружина, додав: — Після вечері.
Харрі прокинувся від стукоту в двері. Як автоматично відзначив його мозок, гість стукає вже давно, не сумніваючись, що Харрі вдома. Він кинув погляд на годинник. Пять хвилин на шосту. Йому приснилася Ракель. Він потягнувся й підвівся з крісла.
Знову пролунав важкий стукіт у двері.
— Зараз, зараз, — крикнув Харрі й вийшов до передпокою. Крізь візерунчасте віконце в дверях він розрізнив чийсь силует. Напевно, хтось із сусідів, бо домофон не дзвонив.
Він узявся за ручку і раптом зловив себе на думці, що відчиняти не поспішає. У нього кольнуло в потилиці. Якась пляма пролетіла перед очима. Пульс злегка почастішав. Дурниця якась. Він крутонув ручку і відчинив двері.
Це виявився Алі.
— Ти обіцяв до сьогоднішнього дня свої речі прибрати з підвалу, — мовив він, звівши брови дашком.
Харрі хлопнув себе долонею по лобу:
— Чорт! Соррі, Алі! Я тупиця.
— Гаразд, Харрі, добре. Я можу тобі допомогти, якщо в тебе буде час сьогодні ввечері.
Харрі здивовано подивився на нього:
— Допомогти? Що там допомагати? Та я за десять секунд усе винесу. Я, щоправда, точно не пам’ятаю, але, здається, там ніяких моїх речей немає. Ну та гаразд.
— Там цінні речі, Харрі, — Алі похитав головою. — Такі тільки повні кретини в підвалах зберігають.
— Навіть не знаю, Алі. Давай так — я зараз загляну до «Шрьодера» перекусити, а потім подзвоню тобі.
Харрі зачинив двері, всівся в крісло і натиснув кнопку телевізійного пульта. Новини для глухонімих. Харрі трохи знав їхню мову — йому не один раз доводилося допитувати глухих, він навіть вивчив деякі жести і тепер спробував порівняти жестикуляцію репортера з субтитрами. На Східному фронті без змін. Американець потрапив під трибунал за те, що воював на стороні талібів. Харрі махнув рукою. «Фірмова страва в сьогоднішньому меню у «Шрьодера», — подумав він. — Чашка кави. Сигаретка. Потім похід у підвал — і спатоньки». Він схопив пульт і вже зібрався вимкнути телевізор, як раптом сурдоперекладач підніс руку із виставленими вказівним і великим пальцями. Цей знак він пам’ятав. Значить, у когось стріляли. Харрі механічно подумав про Арне Албу, але тут же пригадав, що того задушили. Він перевів погляд на субтитри. І застиг у кріслі. А потім почав безладно натискати на кнопки. Новини були неприємні, можливо, навіть дуже неприємні. На каналі ТБ-текст він знайшов тільки заголовки новин:
У службовця банку стріляли під час пограбування. Грабіжник стріляв у співробітника під час пограбування філії «Норвезького банку» в районі Гренсен в Осло у другій половині дня. Стан пораненого критичний.
Харрі перейшов до спальні й увімкнув комп’ютер. Заголовок на першій сторінці був також присвячений пограбуванню. Він двічі кликнув мишею.
Перед самим закриттям філії в приміщення зайшов грабіжник у масці та, загрожуючи директорові філії, зажадав видати йому гроші з банкомату; коли ж до призначеного злочинцем терміну цього не сталося, він вистрілив у голову іншій співробітниці банку. Повідомляється, що тридцятичотирилітня жінка перебуває в критичному стані. Шеф відділу поліції Руне Іварссон заявив, що це почерк так званого Забійника, який, як раніше на цьому тижні повідомила поліція, був знайдений мертвим у Дажуді в Бразилії.
Це могла бути випадковість. Звичайно, могла. Але це не випадковість. З’ясувалося те, чого він весь час боявся. Лев Гретте зробив тільки одне пограбування. А всі останні — хтось інший. Той, хто вважав себе добре підготовленим. Настільки добре, що надумався імітувати справжнього Забійника до найдрібніших жорстоких деталей.
Харрі спробував викинути ці думки з голови. У нього не було ніякого бажання думати про пограбування. Або про застрелених банківських службовців. Або про наслідки появи двох Забійників. Про те, що він ризикує продовжити працю під керівництвом Іварссона у Відділі пограбувань і розбійних нападів і, відповідно, відкласти розслідування вбивства Елен до кращих часів.
Стоп. На сьогодні досить. Усе обміркуємо завтра.