— Це точно, — Харрі в роздратуванні потер щоку. — Я якось подзвонив і дізнався, що одна жінка з Соргенфрі-гате отримала три дублікати ключа від своєї квартири. Один ми знайшли у неї в квартирі, інший вона передала електрикові, щоб він міг увійти за її відсутності й щось там полагодити, а третій ми відшукали в іншому місці. Справа тільки в тому, що, здається, третій дублікат вона не сама замовляла. Можу я попросити тебе перевірити?
Хлопець знизав плечима:
— Та заради бога, але чом би її самої не запитати?
— Її нещодавно вбили. Пострілом у голову.
— Опаньки! — вигукнув хлопець, але жоден мускул не здригнувся у нього на обличчі.
Харрі затамував подих. Він щось відчув. Якийсь холодок — може, від дверей потягло. Достатньо для того, щоб волосся на потилиці піднялося. Хтось обережно кашлянув. Але ніби ніхто до приміщення не заходив. Він спробував не оглядаючись визначити, хто це був, але кут зору в нього був дуже малий.
— Поліція, — пролунав позаду нього високий дзвінкий голос. Харрі глитнув.
— Що? — запитав хлопець і через плече подивився на Харрі.
— Вони там, на вулиці, зупинилися, кажуть, у немолодої жінки в чотирнадцятому будинку замок зламали. їй терміново потрібний новий, ось вони і питають, хто б міг поїхати з ними.
— Ну так і їдь, Альфе. Ти ж бачиш, я зайнятий.
Харрі напружено прислухався до звуку кроків, які віддалялися.
— Анна Бетсен. — Він зміркував, що вимовив її ім’я пошепки. — Ти можеш перевірити, *чи сама вона отримала всі три ключі?
— Немає потреби. Напевно сама.
Харрі нахилився над прилавком:
— А може, все ж таки перевіриш?
Хлопець важко зітхнув і зник у підсобці. Він повернувся з товстою конторською текою і почав перегортати:
— Ну ось, сам подивися, — сказав він, — тут, тут і тут.
Харрі впізнав бланки видачі замовлень, вони повністю збігалися з тими, які він сам підписував, коли забирав дублікат ключа Анни. Але всі бланки, що лежали перед ним, були підписані нею. Він уже зібрався було запитати, де бланки, підписані ним, але тут погляд його впав на дати.
— Тут записано, що останній дублікат вона отримала ще в серпні, — сказав він, — але ж я був тут набагато пізніш і…
-Ну?
Харрі втупився в простір.
— Дякую, — сказав він. — Більше запитань не маю.
Вітер на вулиці ще посвіжішав. Харрі ввійшов до телефонної будки на площі Валькірії.
— Беате?
На башті будівлі Морехідного училища сиділи дві чайки й відчайдушно старалися зберегти рівновагу на сильному вітрі. Під ними тягнулися води Осло-фіорду, що набули якогось зловісного чорно-зеленого відтінку, і столичне передмістя Екеберг, де двоє людей на лавці здавалися малесенькими цятками.
Харрі закінчив свою розповідь про Анну Бетсен. Про те, як вони зустрілися. Про останній вечір, події якого геть зникли у нього з пам’яті. Про Расколя. А Беате закінчила свою розповідь про те, що, як з’ясувалося, знайдений у підвальній комірці Харрі ноутбук три місяці тому було куплено в одному з магазинів мережі «Експерт» біля Колізею. І що гарантію виписано на ім’я
Анни Бетсен. І що підключений до комп’ютера був мобільний телефон, загублений Харрі.
— Ненавиджу крик чайок, —- признався Харрі.
— Це все, що ти хочеш сказати?
— У цей момент — так.
Беате підвелася з лавки:
— Мені не можна було приходити сюди, Харрі. А тобі не можна було дзвонити мені.
— Але ж ти прийшла. — Харрі втратив надію прикурити на різкому вітрі. — Значить, ти мені віриш. Чи не так?
Замість відповіді Беате сердито сплеснула руками.
— Мені відомо не більше, ніж тобі, — сказав Харрі. — Я навіть не впевнений, що не я вбив Анну Бетсен.
Чайки знялись і, спіймавши порив вітру, в елегантному стилі виконали фігуру вищого пілотажу.
— Так розкажи тоді, що тобі відомо, — попросила Беате.
— Я знаю, що цей тип якимсь чином зумів добути дублікат ключа від квартири Анни і проник до неї в ніч убивства. А йдучи, прихопив із собою її ноутбук і мій мобільник.
— А чому твій мобільник опинився в квартирі Ганни?
— Напевно, випав із кишені. Я ж кажу, що був злегка напідпитку.
— Ну і що далі?
— Спочатку план у нього був вельми простий: після вбивства вирушити на Ларколлен і заховати ключ, яким він скористався, на дачі Арне Албу. На брелку ініціали АА, так що ніяких сумнівів ні в кого і виникнути не могло. Але коли він знайшов мій мобільник, то поспішив змінити-‘план, аби ще більше заплутати сліди. А саме подати все так, ніби я вбив Анну, а потім ужив заходів, щоб звалити провину на Албу. Він скористався номером мого мобільника і через сервер в Єгипті почав засипати мене електронними повідомленнями, знаючи, що вистежити відправника неможливо.