— А якщо б і вистежили, то ним виявився б…
— Я. Так чи інакше, я виявив щось дивне, тільки коли «Теленор» прислав мені рахунок. Але очевидно, я і після цього не дуже уважно читав ці повідомлення.
— А ще простіше було б заблокувати мобільник, коли ти його загубив.
— Гм-м. — Харрі раптово підвівся й почав походжати туди й назад перед лавкою. — Складніше зрозуміти, як він ухитрився проникнути до моєї комірки. Адже слідів злому не виявлено і ніхто з сусідів не впустив би стороннього. Іншими словами, у нього був ключ. А йому і потрібний був тільки один, адже у кожного мешканця універсальний ключ, він відкриває і ворота, і горище, і підвал, і квартиру, але дублікат такого ключа дістати не так-то просто. А в Анни, до речі, теж був універсальний ключ.
Харрі зупинився, пильно дивлячись на південь: там, на вході у фіорд, стояло зелене вантажне судно з двома могутніми кранами на борту.
— Про що замислився? — запитала Беате.
— Та ось хочу попросити тебе зробити мені послугу, з’ясувати ім’я одного чоловічка.
— Краще не треба, Харрі. Я ж кажу, мені навіть сюди не можна було приходити.
— А ще думаю, звідки в тебе ці синці?
Різким рухом вона прикрила шию:
— А, так, на тренуванні. Я дзюдо займаюсь. А ще про що думаєш?
— А ще про те, чи зможеш ти передати ось це Веберу. — Хар-рі вийняв із кишені піджака загорнуту в кухонний рушник склянку. — Попроси його зняти відбитки пальців і порівняти їх із моїми.
— А твої в нього є?
— У криміналістичній лабораторії є відбитки всіх сищиків, які виїжджають на місце злочину.
— Харрі… — застережливо почала вона.
— Будь така ласкава!
Беате зітхнула й узяла склянку.
— АТ «Замки», — мовив Харрі.
— А це ще що таке?
— Якщо ти передумаєш щодо чоловічка, перевір їхніх співробітників. Це крихітна фірмочка.
Вона пригнічено подивилася на нього.
Харрі знизав плечима:
— Якщо хоч із склянкою все з’ясуєш, я й то буду щасливий.
— А як мені тебе знайти, коли Вебер дасть відповідь?
— Тобі і справді треба знати? — всміхнувся Харрі.
— Я хочу знати якомога менше. Ти сам на мене вийдеш, так?
Харрі щільніше застебнув піджак:
— Ходімо?
Беате кивнула, але не рушила з місця.
— Те, що він написав, — сказала вона, — що виживають тільки наймстивіші. Як ти гадаєш, Харрі, це справді так?
Харрі лежав у вагончику на своєму короткому ліжку, намагаючись простягнути ноги. Шум машин, які проїжджали по Фіннмарк-гате, нагадав йому часи дитинства в Уппсалі, коли він лягав спати з відчиненим вікном і прислухався до дорожнього руху. Влітку вони жили у діда в Ондалснесі, де стояла цілковита тиша, і йому не вистачало тільки цього рівномірного шуму, що навіває сон і лише зрідка переривається ревом мотоциклетного мотора, гуркотом несправного глушника або завиванням далекої поліцейської сирени.
У двері постукали. Це був Симон:
— Тесс хоче, щоб завтра ти їй теж казку перед сном розповів.
Сьогодні Харрі розповідав про те, як кенгуру вчать дітвору пересуватися стрибками, а ті в нагороду дарували їм перед сном поцілунок.
Вони мовчки курили. Потім Харрі показав на фотографію, що висіла на стіні:
— Це Расколь зі своїм братом, вірно? Стефаном, батьком Анни?
Симон кивнув.
— А де Стефан тепер?
Симон байдуже знизав плечима, і Харрі вирішив, що ця тема для нього табу.
— Судячи з фото, вони дуже дружили, — сказав Харрі.
— Та вони як сіамські близнята були, розумієш. Товариші — нерозлийвода. Ґіорґі двічі відсидів у в’язниці за Стефана. — Симон засміявся. — Бачу, ти здивований, мій друже. Зрозумій, у нас така традиція. Це честь — відбути покарання за брата або за тата, розумієш.
— А ось поліція на це інакше дивиться.
— Та вони ніякої різниці між Ґіорґі й Стефаном не бачили. Брати-цигани. Норвезькій поліції в таких випадках розібратися нелегко. — Він ошкірився і запропонував Харрі ще одну сигаретку. — Особливо коли вони в масках.
Харрі затягнувся і вирішив зробити пробний постріл:
— Так що ж тоді за чорна кішка між ними пробігла?
— А ти як гадаєш? — Симон мелодраматично примружився. — Жінка, звичайно.
— Анна?
Симон не відповів, але Харрі відчув, що залізо розжарилось і його треба кувати: