— Тільки тримай себе в шорах, Харрі. Інакше, присягаюся, знову запхаю тебе за письмовий стіл і замкну. Втямив?
— Так, шеф.
— Завтра в мене зустріч із начальником Управління і з шефом криміналки. Подивимось. Але я тобі нічого не обіцяю, чуєш?
— Бувай, шеф. Привіт дружині.
По дорозі до виходу Харрі обернувся:
—- Коріандр там, ліворуч, у глибині, на нижній полиці.
Після того як Харрі пішов, Б’ярне Мьоллер довго стояв, утупившись у свою корзинку. Він нарешті зрозумів, навіщо йому все це потрібно. Просто цей скандальний і впертий алкаш йому подобався.
7
Білий король
Кивнувши комусь із завсідників, Харрі всівся за столик біля одного з вузьких кривуватих вікон, які виходять на вулицю Валь-демара Тране. У кутку в нього за спиною красувалася велика картина: чоловіки, що прогулюються по площі Янгсторгет, бадьоро помахуючи циліндрами, вітають зустрічних дам, які намагаються сховатися від палючих променів сонця під мереживними парасолями. Неможливо уявити собі великого контрасту з вічною напівтемрявою та благоговійною пообідньою тишею, що панують у залі «Шрьодера».
— Добре, що тобі вдалось вирватися, — сказав Харрі, звертаючись до повнявого чоловіка, що вже сидів за столиком. По ньому відразу було видно, що він не належить до числа завсідників закладу. Причина крилася не в елегантному твідовому піджаці, й навіть не у краватці-метелику в червону крапочку. Просто на пропахлій пивом і вкритій чорними плямами від сигаретних недопалків скатертині перед ним стояла чашка з чаєм. Цим випадковим відвідувачем був психолог Столе Еуне, один із кращих спеціалістів у країні, до послуг якого поліція Осло вдавалася часто й навіть вельми охоче. Щоправда, з деякою часткою побоювання, позаяк Еуне, аж до самих кісток порядна людина, щиро дбаючи про підтримання власного реноме, ніколи не дозволяв собі в суді ніяких висловлювань, якщо вони не були на всі сто відсотків підтверджені науковими доказами. А позаяк у психології взагалі існує не так уже й багато доказів хоч би там чого, нерідко траплялося, що він, як свідок звинувачення, ставав кращим помічником захисту: посіяні його виступом сумніви тлумачилися на користь звинувачуваного. Розслідуючи різні вбивства, Харрі так часто звертався по допомогу до Еуне, що вже вважав його ледве не своїм колегою. Та й у питанні лікування власного алкоголізму Харрі так само сліпо довірявся цьому розумному, душевному, дещо франтуватому впертюху, так що найближчим часом навіть міг почати називати його своїм другом.
— Так ось, значить, де твоя схованка? — сказав Еуне.
— Угу, — підтвердив Харрі й звів брову, подаючи знак Майї, яка тут же вискочила з-за стойки і зникла на кухні.
— А це в тебе що?
— Японе. Чилі.
По переніссю Харрі скотилася крапля поту, на мить затрималася на кінчику носа й упала на скатертину. Еуне з подивом подивився на вологу пляму.
— Погано відновлюється теплообмін, — пояснив Харрі. — Я щойно з тренування.
Еуне скривився:
— Як медик я, можливо, мав би аплодувати, але як філософ ставлю великий знак питання — чи варто піддавати організм таким випробуванням?
На столі перед Харрі виникли сталевий кавник і чашка.
— Дякую, Майє.
— Відчуття провини, — вів далі Еуне. —- Дехто намагається впоратися з ним, вигадуючи собі різні покарання. Як ти, Харрі, коли зриваєшся. У твоєму випадку алкоголь — не спосіб утекти від дійсності, а радикальний спосіб самопокарання.
— Дякую, я й раніше чув од тебе цей діагноз.
— Так ти тому так старався на тренуванні? Докори сумління?
Харрі знизав плечима.
Еуне притишив голос:
— Ти що, так і продовжуєш думати про Елен?
Погляд Харрі метнувся вгору і зустрівся з поглядом Еуне. Він поволі підніс чашку з кавою до рота, довго пив і врешті з прикрою гримасою відставив її вбік.
— Ні, це не пов’язано зі справою Елен. Там ми ні на крок не просунулися, але я переконаний, зовсім не тому, що погано спрацювали. Просто треба набратися терпіння — рано чи пізно що-небудь обов’язково з’явиться.
— Добре, — сказав Еуне. — У тому, що Елен загинула, твоєї провини немає. Твердо це запам’ятай. І не забувай, усі твої колеги вважають, що справжнього її вбивцю було спіймано.