— Так ти що, Алі, допомагав мені?
— Тільки піднятися по сходах до квартири. Коли нам нарешті вдалося відімкнути двері, ти сказав, що далі впораєшся сам.
— А як я сюди дістався? Пішки чи…
— На таксі. Між іншим, ти винен мені сто двадцять крон.
Харрі застогнав і услід за Алі увійшов усередину його закладу.
— Мені дуже шкода, Алі, їй-богу. Будь добрий, розкажи стисліше, пропускаючи болісні подробиці.
— Ви з водієм стояли посеред вулиці та скандалили. А у нас спальня якраз сюди виходить. — Його фізіономія знову розпливлася в усмішці. — Який виродок придумав спальні з вікнами на вулицю?
— І коли це було?
— Вночі.
— Алі,ти прокидаєшся о п’ятій ранку,тож незрозуміло,що ти маєш на увазі, кажучи «вночі».
— Найраніше — о пів на дванадцяту.
Слухаючи, як Харрі плутано обіцяє, що таке більше не повториться, Алі кивав головою ледве не на кожне слово з виглядом людини, що знає все це практично напам’ять. Харрі висловив бажання віддячити Алі за клопіт, і той відповів, що Харрі міг би поступитися йому своєю порожньою коміркою в підвалі. Пообіцявши ще раз гарненько обдумати це питання, Харрі віддав Алі борг за таксі, а також розплатився за прихоплені в магазинчику пляшку коли та пакетик із макаронами і фрикадельками.
— Ну ось, тепер ми розрахувалися, — сказав Харрі, відрахувавши гроші.
Алі похитав головою:
— Колективний внесок за три місяці — зажадав цей кербуд, бухгалтер і ремонтник в одній особі.
— О чорт, зовсім забув!
— Еріксен, — усміхнувся ще ширше Алі.
— А це ще хто?
— Влітку я одержав листа від якогось Еріксена. Він просив вислати номери рахунків, на які він міг би перерахувати свою частину колективних внесків за травень і червень сімдесят другого року. Вважає, що саме це заважає йому спокійно спати останні тридцять років. Я відповів, що нині в нашому будинку не залишилося нікого, хто б його пам’ятав, так що він цілком може забути про цей борг. — 3 цими словами Алі направив на Харрі свій вказівний палець. — Але до тебе це зовсім не відноситься.
Харрі клятвено підвів праву руку:
— Обіцяю, завтра ж оплачу квитанцію.
Піднявшись до себе, Харрі насамперед знову набрав номер Анни. Знову той же жіночий голос автовідповідача. Однак якраз у той момент, коли він виклав вміст принесеного з собою пакету на шиплячу сковороду, телефон задзвонив. Кинувшись у передпокій, він схопив слухавку.
— Алло! — ледве не крикнув він.
— Привіт! — У добре знайомому йому жіночому голосі на тому кінці лінії звучали нотки здивування.
— А, це ти.
— Авжеж, а ти думав хто?
Харрі з досадою заплющив очі.
— Та так, один колега. У нас тут нове пограбування. — Кожне слово залишало в роті пекучу гіркоту жовчі, що розлилася, навпіл з чилі. Знову повернувся глухий пульсуючий головний біль.
— Я намагалася дзвонити тобі на мобільний, — сказала Ракель.
— Я його загубив.
— Загубив?
— Десь залишив або вкрали, не знаю, Ракель.
— Харрі, в тебе щось не так?
— Не так?
— Я по голосу чую, ти якийсь… збуджений.
— Бачиш, я…
-Ну?
Харрі важко зітхнув.
— Гаразд, а як там у вас, справа просувається?
До Харрі доходив сенс окремих слів, проте він ніяк не міг скласти їх у доладні речення. Зі всіх цих «економічний стан», «благо дитини» та «компромісна пропозиція» він зрозумів тільки, що ніяких особливих новин немає, наступне судове засідання призначено на п’ятницю, в Олега все гаразд, але йому набридло жити в готелі.
— Скажи йому, що я вас дуже чекаю, — попросив Харрі.
Поклавши трубку, Харрі якийсь час стояв над телефоном,
роздумуючи, чи не передзвонити їй просто зараз. Але для чого? Щоб розповісти, що він повечеряв зі своєю старою пасією і не знає, що саме сталося потім? Харрі вже потягнувся було до телефону, проте у цей момент на кухні завила пожежна сигналізація. Ледве він устиг зірвати з плити задимлену сковорідку із палаючими рештками їжі й відчинити вікно, як телефон задзвонив знову. Пізніше Харрі не раз думав, що все могло скластися по-іншому, якби Б’ярне Мьоллеру не спало на думку зателефонувати того вечора саме йому.
— Я знаю, ти щойно з чергування, — сказав Мьоллер. — Але в нас не вистачає людей. Жінку знайдено мертвою у своїй квартирі. Схоже, застрелилася. Може, прогуляєшся туди?
— Ясно, шеф, — сказав Харрі. — Тим більше що я твій боржник. Іварссон, між іншим, видав створення паралельної слідчої групи за власну ідею.
— А ти б на його місці що зробив, якби був начальником і дістав таке розпорядження ззовні?