Халворсен пару разів обережно кашлянув:
— А як ти здогадався, що вона замовляла ці ключі саме в майстерні на Вібес-гате?
Відкинувши недопалок, Харрі щільніше запнув плащ.
— Схоже, Еуне мав рацію, —’‘сказав він. — Буде дощ. Якщо ти прямо в Управління, то я з тобою.
— Харрі, адже в Осло напевно не одна сотня таких майстерень.
— М-м. Я подзвонив заступникові голови житлотовариства, Батогу Арне Рінгнесу. Славний хлопчина. Він сказав, що вони ось уже років двадцять користуються послугами саме цієї майстерні. Ну що, їдьмо?
— Добре, що ти прийшов, — сказала Беате Льонн, коли Харрі відчинив двері «Камери тортур». — Я тут учора дещо виявила. Ось, поглянь. — Вона перемотала плівку трохи назад і натиснула на «паузу». На екрані з’явився тремтячий кадр: широкий план обличчя Стіне Гретте, зверненого до одягненого в маску грабіжника. — Я збільшила частину кадру, щоб узяти обличчя Стіне якомога більше.
— І навіщо це тобі? — поцікавився Харрі, падаючи на стілець.
— Якщо поглянути на лічильник, виходить, що це було за вісім секунд до того, як Забійник вистрілив…
— Забійник?
Дівчина ніяково всміхнулася:
— Це я так його називаю, ну, просто для себе. У мого дідуся був хутір, ну і я…
— А де?
— Валле в Стенсдалені.
— І там ти бачила, як забивають худобину?
— Так. — Тон, яким це було сказано, ясно свідчив, що вона не має наміру розвивати цю тему. Беате натиснула на кнопку сповільненого відтворення, й обличчя Стіне Гретте ожило. Хар-рі було видно, як очі її поволі моргають, а губи ворушаться. Він уже приготувався було до пострілу, коли Беате раптово вимкнула запис.
— Бачив? — помітно хвилюючись, запитала вона.
Знадобилося декілька секунд, перш ніж Харрі зрозумів, що
саме вона має на увазі.
— Вона говорить! — нарешті вигукнув він. — Вона сказала щось прямо перед тим, як він її застрелив! Але ж нічого не чутно!
— Це тому, що вона шепоче.
— Як же я раніше не звернув уваги?! Але навіщо? І що саме вона говорить?
— Сподіваюся, скоро дізнаємось. Я зв’язалася з фахівцем із читання по губах із Центру глухонімих. Він уже їде.
— Чудово.
Беате подивилася на годинник. Закусивши нижню губу, Харрі набрав у легені більше повітря і тихо почав:
— Бачиш, Беате…
Він помітив, як дівчина завмерла, варто було йому тільки вимовити її ім’я.
— Колись у мене була напарниця, Елен Єльтен.
— Я знаю, — швидко сказала вона. — Її вбили біля Акерсельви.
— Так. Коли ми з нею розкручували справу, то зазвичай використовували різні прийоми, щоб витягувати інформацію, застряглу в підсвідомості. На зразок асоціативних ігор, коли пишеш на аркушиках по декілька слів, ну і так далі. — Харрі знічено всміхнувся. — Знаю, звучить це не особливо переконливо, але часом усе ж таки приносило результати. Я тут подумав, ми могли б і з тобою це спробувати.
— Що саме?
Харрі знов спало на думку, наскільки впевненіше тримається Беате, коли вони вивчають відеозапис або роздивляються екран комп’ютера. Зараз же вона дивилася на нього так, ніби він щойно запропонував зіграти в покер на роздягання.
— Мені б хотілося знати, що ти відчуваєш, коли думаєш про цю справу, — пояснив він.
Вона невпевнено всміхнулася:
— Почуття, відчуття…
— Та забудь ти хоч на секунду про холодні факти. — Харрі подався вперед на своєму стільці. — Перестань бути слухняною дівчинкою. Не треба придумувати ніяких обґрунтувань того, що говориш. Просто розкажи про те, що нутром відчуваєш, коли думаєш про цю справу.
Декілька секунд вона сиділа, втупившись у стіл. Харрі терпляче чекав. Потім вона підвела погляд і подивилася йому просто у вічі:
— Здається, це так звана гостьова перемога.
— Гостьова перемога?
— Ну так, перемога на чужому полі. Один із тих п’ятдесяти відсотків злочинів, які ми ніколи не зуміємо розкрити.