— Але сенс створення паралельних груп якраз і полягає у тому, щоб нічого не повідомляти один одному, — зауважив Харрі, обігнув Іварссона і зайшов до ліфта. — Звичайно, якщо я вірно розумію тебе і ФБР.
Іварссон широко посміхнувся, проте погляд його при цьому зовсім не втратив твердості:
— Але ключовою ж бо інформацією ми, ясна річ, зобов’язані ділитися.
Харрі натиснув на кнопку першого поверху, але тут Іварссон зробив крок уперед і заблокував двері ліфта:
— Ну і?..
Харрі знизав плечима:
— Стіне Гретте дещо шепнула грабіжникові якраз перед тим, як він вистрілив.
— Так-так?
— Нам здається, вона сказала: «Я винна».
— «Я винна»?
— Так.
Іварссон наморщив лоб:
— Ні, тут, певно, щось не так. Більше підходило б, скажи вона: «я не винна», тобто не винна в тому, що керівник на шість секунд довше упаковував гроші в сумку.
— Не згоден, — заявив Харрі, демонстративно поглядаючи на годинник. Нам допомагав провідний фахівець країни в цій галузі. Але подробиці тобі зможе повідомити й Беате.
Іварссон сперся ліктем на одну з половинок дверей ліфта, яка протягом усієї бесіди стукалась об його спину:
— Значить, вона просто настільки розгубилася, що пропустила «не». І це все, що у вас є? Беате?
Беате зашарілася:
— Я якраз почала проглядати відеозапис пограбування на Кіркевеєн.
— Є які-небудь міркування?
Погляд дівчини кинувся від Іварссона до Харрі.
— Поки що ніяких.
— Отже, нічого, — підсумував Іварссон. — Тоді вас, мабуть, потішить,що ми вирахували девять підозрюваних,яких маємо намір допитати. А також у нас з’явився план, яким чином вивудити нарешті хоч що-небудь із Расколя.
— Расколя? — перепитав Харрі.
— Расколь Баксхет — щурячий король власного персоною, — сказав Іварссон, узявся за пасок, зробив глибокий вдих і з надзвичайно задоволеним виглядом підтяг штани. — Але подробиці тобі зможе повідомити і Беате.
13
Мармур
Харрі знав, що іноді буває занадто вже буркотливим і капризним. Узяти хоч би Бугстадвеєн. У чому тут річ, він і сам до ладу не розумів. Може, в тому, що люди на цій вулиці, немов вимощеній золотом і нафтою та розташованій на самісінькій вершині радості в Щасливій країні, ніколи не всміхалися. Сам Харрі, щоправда, теж не всміхався, проте він-то жив у районі стадіону «Бішлет», за усмішки йому ніхто не платив, та до того ж зараз у нього не було вагомих причин для радості. Проте це зовсім не означало, що він, подібно до більшості співвітчизників, не любив, коли всміхалися йому.
У глибині душі Харрі чесно намагався виправдати похмурий вигляд хлопця, який стоїть за прилавком «Севен-елевен», тим, що йому, напевно, не до душі ця робота, що він теж мешкає в Бішлеті, а також докучливим дощиком, що наполегливо мжичив.
Вираз блідого личка, розцяцькованого яскраво-червоними прищами, коли Харрі показав поліцейське посвідчення, залишився абсолютно байдужим:
— Звідки мені знати, чи давно стоїть тут цей контейнер?
— Але він же такий помітний, зелений, і при цьому наполовину загороджує тобі краєвид на вулицю, — намагався наполягати Харрі.
Молодик із стогоном уперся долонями в худі стегна, на яких бовталися штанці:
— Ну, тиждень. Або близько того. Слухай, не затримуй, за тобою вже черга.
— Гм. Я в нього заглядав. Він майже порожній — лише декілька пляшок та старі газети. Ти не знаєш, хто його замовляв?
— Ні.
— Бачу, тут у тебе над прилавком камера спостереження. Здається, вона має захоплювати і цей контейнер під вікнами?
— Ну, тобі видніше…
— Якщо у вас зберігся запис із п’ятниці, я б хотів його проглянути.
— Зателефонуй завтра, коли тут буде Тоббен.
— Тоббен?
— Господар.
— У мене інша пропозиція: дзвякни цьому Тоббену просто зараз і попроси дозволу віддати мені плівку. Як тільки я її отримаю, миттю випаруюся.
— Та ти озирнися! — почав кип’ятитися молодик, і прищі його запалали ще яскравіше. — Немає у мене зараз часу шукати якийсь відеозапис.
— Що ж, — не здавався Харрі, так і не повертаючись, — тоді, може, після закриття?
— Ми працюємо цілодобово. — Молодик стражденно закотив очі.
— Я пожартував, — сказав Харрі.
— Он як, тоді ха-ха, — як і раніше сонним голосом парирував хлопець. — Підкуповуватимеш чи як?
Харрі заперечливо мотнув головою. Дивлячись йому за плече, молодик гучно сповістив:
— Каса вільна!
Важко зітхнувши, Харрі обернувся нарешті до черги, що потягнулася було до прилавка:
— Каса не вільна. Я співробітник поліції Осло. — Він продемонстрував своє посвідчення. — Ця людина арештована, оскільки не бачить різниці між словами «купувати» і «підкуповувати».