Як уже зазначалося, іноді Харрі бував занадто вже буркотливим і капризним. Проте зараз реакція черги його цілком задовольняла — він полюбляв, коли йому всміхалися.
Проте зовсім не такою усмішкою, яка, мабуть, входить до кола обов’язкових навчальних предметів для тих, хто хоче стати пастором, політиком або агентом похоронного бюро. Розмовляючи, вони всміхаються очима. Ця обставина додавала панові Сандеманну з похоронного бюро Сандеманна стільки співчуття та щирості, що вкупі з температурою, яка панувала в майор-стюанській кладовищенській церкві, це змушувало Харрі час від часу мимоволі здригатись і щулитися. Він роззирнувся. Дві труни, стілець, вінок, похоронний агент, чорний костюм, лисина із зачосом.
— Вона така красива, — говорив Сандеманн. — Така спокійна. Умиротворена. Урочиста. Ви, ймовірно, член сім’ї?
— Не зовсім. — Харрі показав своє поліцейське посвідчення в таємній надії, що щирість призначена лише рідним і близьким. Як з’ясувалося, він помилявся.
— Трагічно, коли така юна персона покидає нас таким чином. — Потискуючи йому руку, Сандеманн продовжував усміхатися. Пальці в похоронного агента виявилися незвичайно тонкими та гнучкими.
— Мені необхідно оглянути одяг, який був на покійній, коли її виявили, — почав Харрі. — У похоронному бюро мені сказали, що її забрали сюди.
Сандеманн кивнув, дістав білий пластиковий пакет і пояснив, що носить речі з собою на випадок, якщо з’являться батьки або інші родичі і йому доведеться терміново їх віддати, заздалегідь виписавши квитанцію. Харрі спробував виявити кишеню в чорній спідниці, одначе марно.
— Шукаєте щось певне? — найбезневиннішим тоном поцікавився Сандеманн, заглядаючи Харрі через плече.
— Дверний ключ, — сказав Харрі. — Ви нічого не знаходили, коли… — Харрі глянув скоса на гнучкі пальці Сандеманна, — …коли її роздягали?
Сандеманн заплющив очі й похитав головою:
— Під одягом у неї не було нічого. Ясна річ, якщо не брати до уваги фотографії в одній із туфель.
— Фотографії?
— Еге ж. Дивно, чи не так? Напевно, у них такий звичай. Вона як і раніше лежить там, у туфлі.
Харрі дістав з пакету чорну туфлю на високому каблуці, і в свідомості його раптом спалахом промайнуло: стоячи в дверях, вона зустрічає його. Чорне плаття, чорні туфлі, яскраво-червоні губи. Яскраво-яскраво-червоні губи.
Зім’ята фотографія виявилася знімком жінки з трьома дітьми, що сидить на пляжі. Якесь курортне містечко в Норвегії. На задньому плані — загладжені морем скелі та сосни.
— З родичів хто-небудь прийшов? — поцікавився Харрі.
— Тільки її дядько. Ясна річ, у супроводі одного з ваших колег.
— Ясна річ?
— Авжеж, я так зрозумів, що він відбуває покарання?
Харрі промовчав. Сандеманн схилився вперед, зігнувши спину так, що його маленька голівка опинилася нижче за рівень плечей, додаючи йому вражаючої схожості із грифом.
— Цікаво б знати, за що? — Свистячий шепіт, схожий на різкий пташиний крик, іще більше посилював схожість. — Я маю на увазі — йому ж навіть не дозволили бути присутнім на похороні.
Харрі кашлянув:
— А я можу її бачити?
Сандеманн був явно розчарований; проте він зробив чемний жест, помахом руки вказуючи у бік однієї з трун.
Як завжди, Харрі вразило, наскільки робота професіоналів здатна прикрасити труп. Анна і справді мала умиротворений вигляд. Він доторкнувся до її лоба. Так неначебто він торкнувся мармуру.
— Що за намисто в неї на шиї? — запитав Харрі.
— Золоті монети, — сказав Сандеманн. — Приніс із собою її дядько.
— А це що? — Харрі підняв товсту пачку сотенних купюр, перехоплених широкою коричневою гумкою.
— Такий вже у них звичай, — повторив Сандеманн.
— У кого це «у них»?
— А ви хіба не знали? — Нарешті і вузькі вологі губи Сандеманна розтягнулися в подобу усмішки. — Адже вона з циган.
Майже за всіма столиками в кафе Управління поліції було багатолюдно і шумно. Окрім одного. Харрі пройшов прямо до нього.
— З часом тебе почнуть тут упізнавати, — кинув він замість вітання. Беате, не оцінивши іронії, запитально подивилася на нього знизу вгору, і Харрі подумав, що між ними значно більше спільного, ніж йому здавалося спочатку. Всівшись, він поклав на стіл перед дівчиною відеокасету. — Це запис із магазинчика «Се-вен-елевен» напроти банку, зроблений у день пограбування. І ще один — за минулий четвер. Подивися, може, відшукаєш що-не- будь цікаве.