— Дивися, — перервала його Беате. — Пробка.
Машини утворили нездоланний заслін, починаючи від
Т-подібного перехрестя біля ресторану «Лоррі» на Хегдехаугс-веєн.
— Треба було їхати по Уранієнборгвеєн, — сказав Харрі, — або по Кіркевеєн.
— Який жаль, що не ти за кермом, — парирувала Беате, вивернула кермо праворуч, забралася на тротуар і, нестямно сигналячи, вдарила по газах. Народ ледве встигав одскакувати.
— Алло? — продовжував телефонні консультації Харрі. — Ви щойно забрали зелений контейнер, який стояв біля перехрестя Бугстадвеєн із Індастрі-гате. Куди його повезли? Так, я чекаю.
— Пробуватимемо щастя в Алнабрю, — сказала Беате, відважно закладаючи віраж просто перед носом трамвая. Колеса декілька секунд ковзали по рейках, перш ніж знову знайшли надійне зчеплення з асфальтом. У Харрі з’явилося смутне відчуття дежавю.
Вони вже виїхали на Пілестреде, коли співробітник Служби прибирання знову взяв слухавку і повідомив, що їм так і не вдалося зв’язатися з водієм по мобільному зв’язку, проте, скоріше за все, він прямує в Алнабрю.
— Гаразд, — сказав Харрі. — Можете ви, принаймні, передзвонити в «Методику» і попросити, щоб вони почекали із спорожненням контейнера доти, поки ми… Що? їхній офіс не працює з пів на дванадцяту до дванадцятої? Обережно! Ні, я не вам, я водієві. Ні, моєму водієві!
З тунелю Ібсена Харрі зв’язався з дільницею Грьонланн і попросив відправити патрульний автомобіль на фірму «Методика», проте найближча вільна машина перебувала в цілій чверті години їзди звідти.
— Чорт! — Харрі, не дивлячись, шпурнув мобільний телефон через плече на заднє сидіння і з усієї сили стукнув по торпеді.
Проте, коли на круговому русі між Бюпортен і Плазою Беате проскочила по розділювальній в ледве помітний просвіт між червоним автобусом і «Шеві-ваном», а потім, спустившись із розв’язки сто десятої магістралі, під виск покришок вписалася в крутий поворот на набережній біля Осло-С, Харрі зрозумів, що ще не все втрачено.
— Що за диявол учив тебе керувати автомобілем? — запитав він, упираючись долонями в торпеду; машина тим часом, не зменшуючи швидкості, лавірувала в щільному потоці на трисмуговій магістралі, що вливається в Екебергський тунель.
— Сама навчилась, — озвалася Беате, не відриваючись від дороги.
Посередині Волеренгського тунелю вони наздогнали величезну потворну вантажівку, оповиту клубами вихлопів дизельного палива. Вона неквапливо тяглася по правому ряду, а на її платформі, прихоплений з кожного боку двома жовтими затискачами, красувався зелений контейнер із написом «Служба прибирання Осло».
— Йес-с! — закричав Харрі.
Беате обігнала вантажівку, перешикувалася в ряд просто перед нею, знизила швидкість і ввімкнула правий поворотник. Харрі в цей час опустив скло, висунув руку із затиснутим в ній посвідченням, а іншою почав відчайдушно махати у бік узбіччя, наказуючи водієві вантажівки зупинитися.
Водій сміттєвоза не заперечував проти того, щоб Харрі досліджував вміст контейнера. Він лише запропонував зробити це, коли вони дістануться «Методики» і розвантажаться.
— Ми не можемо ризикувати: а раптом пляшка розіб’ється?! — гаркнув Харрі вже з платформи вантажівки, намагаючись перекричати шум транспорту.
— Ну як знаєш, я-то більше про твій костюм піклувався, — пояснив водій, проте Харрі вже з головою пірнув у контейнер. У наступний момент Беате і шофер почули тріск і гуркіт, відчайдушну лайку Харрі й гучне вовтуження. Нарешті пролунало радісне «Йес-с!», і Харрі з’явився з контейнера, обома руками тримаючи високо над головою свій трофей — білий пластиковий пакет.
— Відразу ж віднеси пляшку до Вебера і скажи, що це терміново, — звелів Харрі, коли вони з Беате знов опинилися в машині. — Передай од мене привіт.
— А що, це допоможе?
Харрі почухав потилицю:
— Ні. Просто скажи, що терміново.
Дівчина хихикнула. Коротко і, мабуть, не зовсім щиро, але все-таки, констатував Харрі, це був сміх.
— Ти завжди дієш із такою ретельністю? — поцікавилася вона.
— Я? А сама? Щоб добути якийсь нещасний доказ, гнала так, що ледве нас не угробила! Що, скажеш, не правда?
Беате всміхнулась, але промовчала. Уважно роззирнувшись на всі боки, вона обережно виїхала на головну дорогу.
Харрі кинув погляд на годинник:
— Зараза!
— Спізнюєшся на зустріч?
— Ти не могла 6 підкинути мене до церкви в Майорстюа?
— Звичайно. Так от чому на тобі темний костюм?
— Авжеж. Це… один друг.
— Спершу постарайся відчистити коричневу пляму онде, на плечі.