Вона вказала на екран, де застигло зображення нальотчика і Стіне, що нахилилася до нього. Харрі відчув знайомий свербіж біля коріння волосся на потилиці.
— Щось тут не так, — сказала вона. — Тобі не здається?
Харрі подивився на грабіжника. Потім на Стіне. І зрозумів —
саме цей кадр примушував його раз по раз проглядати запис у пошуках того, що весь час було там, але постійно вислизало. Вислизало воно і тепер.
— Ну і що ж це? — запитав він. — Що ти бачиш такого, чого не бачу я?
— Спробуй здогадатися.
— Та я вже мільйон разів пробував.
— Хай картинка гарненько відіб’ється у тебе на сітківці. Заплющ очі, натисни на повіки й запам’ятай, який залишився слід.
— Але, чесно кажучи…
— Досить тобі, Харрі, — всміхнулася вона. — Адже це і є — розслідування, чи не так?
Він у легкому подиві втупився в дівчину, проте знизав плечима і спробував зробити так, як вона сказала.
— Ну, Харрі, і що ти бачиш?
— Внутрішню сторону повік.
— Зосередься. Що тут заважає, що не так?
— Він і вона, щось у них, у тому… як вони розташовані по відношенню одне до одного, чи що?
— Чудово. І що ж не так?
— Просто… та не знаю я. Просто щось у них не так, неправильно.
— Що означає «неправильно»?
Раптово у Харрі виникло те ж відчуття, що і під час візиту до Вігдіс Албу. Відчуття, ніби він провалюється. Внутрішнім зором він виразно бачив, як Стіне Іретте сидить нахилившись, імовірно, для того, щоб краще чути слова грабіжника. І самого його, що дивиться крізь прорізи лижної шапочки прямо в обличчя людини, чиє життя він незабаром перерве. Про що він думав? І про що думала вона? Чи намагалася вона теж у цей самий момент зрозуміти, хто він, ця людина в шапці?
— Так що ж означає «неправильно»?
— Вони… вони…
У руках гвинтівка, палець на спусковому гачку. Всі присутні — з мармуру. Вона розкриває рот. Він дивиться їй у вічі крізь проріз прицілу. Ствол упирається в зуби.
— Що — «неправильно»?
— Вони… вони занадто близько одне до одного.
— Браво, Харрі!
Він розплющив очі. Розрізнені фрагменти побаченої ним картини неначе продовжували спалахувати й поволі пропливати мимо.
— Браво? — пробурмотів він. — Що ти маєш на увазі?
— Ти зумів підібрати вірні слова для того, що ми весь цей час бачили. Саме так, Харрі, вірно, вони занадто близько одне до одного.
— Авжеж, я сам знаю, що так сказав. Але тільки по відношенню до чого — «занадто»?
— По відношенню до того, як близько можуть стояти дві людини, які ніколи раніше одне одного не зустрічали.
— Ну і?..
— Ти коли-небудь чув про Едварда Холла?
— Не дуже багато.
— Він антрополог, який першим указав на залежність між відстанню одне від одного людей, які підтримують бесіду, і їх відносинами між собою. Кожен випадок достатньо конкретний.
— Давай-но ще раз.
— Соціальна дистанція між незнайомими людьми становить від одного до трьох з половиною метрів. Це та відстань, якої зазвичай дотримуються, певна річ, якщо ситуація це дозволяє. Досить подивитися на чергу на зупинці транспорту або ж до туалету. У Токіо ж, наприклад, люди почуваються комфортно і на тіснішій відстані, проте варіації між різними культурами, як правило, незначні.
— Але не міг же він говорити їй щось пошепки з відстані більш ніж метр.
— Ні, проте цілком міг робити це на так званій особистій дистанції, яка становить від метра до сорока п’яти сантиметрів. Її дотримуються у спілкуванні з друзями та приятелями. Але, як бачиш, Забійник і Стіне Гретте порушують і цю межу. Я поміряла відстань — всього лише двадцять сантиметрів. Це означає, що вони перебувають у межах інтимної дистанції. При цьому люди виявляються настільки близькими одне до одного, що навіть не можуть тримати в постійному фокусі все обличчя співбесідника. Крім того, вони обов’язково відчувають його запах і навіть відчувають тепло тіла. Ця дистанція зазвичай зарезервована за тими, кого любиш, а також за членами сім’ї.
— Гм, — скептично гмикнув Харрі. — Я, звичайно, в захваті від широти твоїх знань, але не забувай, що ці двоє перебувають зараз в особливо драматичній ситуації.
— Саме це й добре! — Беате була в такому захопленні, що здавалось, якби не трималася вона за підлокітники крісла, так би і злетіла. — Без особливої на те потреби люди ніколи не порушують ті межі, про які говорить Едвард Холл. А Стіне Гретте і Забійникові це якраз і не потрібно.
Харрі потер підборіддя:
— О’кей, продовж думку.
— Я гадаю, Забійник знав Стіне Гретте, — сказала Беате. — Причому добре.