Халворсен поглянув у дзеркало заднього огляду і перешикувався в лівий ряд:
— І який же у нього був мотив?
— Ось давай і поцікавимося, — запропонував Харрі.
— Як ти собі все це уявляєш? Приїдемо до нього додому і запитаємо? Зізнаємося, що добули докази незаконно і взагалі ми з ним одного поля ягоди?
— Ти можеш не їздити, я все зроблю сам.
— І чого ти цим доб’єшся? Якщо з’ясується, що ми проникли до його будинку, не маючи ордера на обшук, будь-який суддя в цій країні відразу ж закриє справу.
— Саме тому.
— Саме… Вибач, Харрі, але я вже починаю втомлюватися від усіх цих загадок.
— Позаяк у нас немає нічого, що можна використовувати як доказ у цій справі, треба його спровокувати і добути те, що нам потрібно.
— Тоді вже правильніше було б відвести його в кімнату для допитів, усадити в зручне крісло, пригостити нашим еспресо і ввімкнути запис.
— Ні. Нам ні до чого записувати всю ту брехню, що він наговорить нам на плівку, — адже ми не можемо використовувати те, що знаємо зараз, аби його викрити. Нам потрібний союзник. Той, хто міг би викрити його замість нас.
— І хто цей союзник?
— Вігдіс Албу.
— Ага. А яким чином…
— Якщо Арне Албу дійсно її зраджував, то шанси, що вона досконально розбереться в цій справі, досить великі. Так само як і що вона неодмінно добуде необхідну нам інформацію. Адже ми знаємо ще дещо, щоб їй допомогти.
Халворсен вивернув дзеркало заднього огляду так, аби фари трейлера, який тепер повис у них на хвості, не сліпили його:
— Харрі, ти і справді вважаєш, що це гідний спосіб?
— Ні. Знаєш, що таке анаграма?
— Уявлення не маю.
— Гра в літери та склади. Наприклад, слово, яке з початку і з кінця читається однаково. Подивися в бічне дзеркальце на трейлер, який їде за нами. АМСЖОМА. Хоч би з якого кінця ти це прочитав, вийде одне і те ж.
Халворсен хотів було щось сказати, проте передумав і лише докірливо похитав головою.
— Відвези мене до «Шрьодера», — попросив Харрі.
У задушливій атмосфері залу витали запахи поту, тютюнового диму, промоклого одягу та гучні голоси відвідувачів, які вимагали принести ще пива.
Беате Льонн уподобала собі той же столик, що й Еуне. Помітити її тут було так само важко, як зебру в корівнику.
— Довго чекаєш? — запитав Харрі.
— Не дуже, — збрехала вона.
Перед нею стояв, очевидно, незайманий півлітровий кухоль пива з піною, що вже давно встигла осісти. Прослідкувавши за поглядом Харрі, дівчина підняла пиво з таким виглядом, ніби виконувала обов’язок.
— Пити тут зовсім не обов’язково, — зауважив Харрі та звично перезирнувся з Майєю. — Враження буває оманливим.
— Загалом, не така вже це й гидота, — сказала Беате, пригубивши пиво. — Батько зазвичай говорив, що не довіряє людям, які не п’ють пива.
На столику перед Харрі виникли кавник і чашка. Беате густо почервоніла.
— Раніше я зазвичай пив пиво, — сказав Харрі. — Але вимушений був зав’язати.
Беате пильно роздивлялася скатертину.
— Це єдина вада, якої я позбувся, — вів далі Харрі. — Я палю, обдурюю, і я дуже мстивий. — Він підняв свою чашку, мовби збирався цокнутися з нею. — А в тебе які вади, Льонн? Крім того, що ти схиблена на відео і пам’ятаєш усі обличчя, які коли-небудь бачила?
— їх не так уже й багато. — Дівчина у відповідь відсалютувала своїм кухлем. — Якщо не брати до уваги сетесдальської трясучки.
— Щось серйозне?
— Досить серйозне. Насправді це хвороба Хантінгтона. Передається у спадок і вельми поширена в долині Сетесдаль.
—- Чому саме там?
— Ну-у… це тісна долина в оточенні високих гір. Далеко від людних місць.
— Зрозуміло.
— Мої батько й мати обоє родом із Сетесдаля, і спочатку мати не хотіла виходити за батька, оскільки в його тітки була сетесдальська трясучка. Іноді в неї раптово траплялися судоми — починала сіпатися рука. Люди намагалися триматись од неї подалі.
— А в тебе це коли виявилося?
Беате всміхнулася:
— Коли я була маленькою, батько часто піддражнював цим маму. Деколи ми з ним жартома бились, я старалась як могла і лупила так сильно, що він говорив, ніби у мене — сетесдальська трясучка. Я вважала все це вельми забавним, мені хотілося, щоб у мене була сетесдальська трясучка. Але одного разу мати розповіла мені, що від хвороби Хантінгтона люди помирають. — Вона задумливо покрутила в руках свій кухоль. — А літом того ж року я дізналася, що таке смерть.
Харрі кивнув військовому морякові за сусіднім столиком і, не дочекавшись у відповідь вітання, кілька разів обережно кашлянув.