— Навіщо це треба було робити тут? — запитав Албу.
— Ти сам напросився.
Албу кивнув:
— Так, напевно. Але навіщо тобі знадобилося, щоб вона про все дізналася саме так?
Харрі знизав плечима:
— А як би ти хотів, щоб вона дізналася?
Музика стихла; у будинку з регулярними проміжками лунали вибухи сміху. Схоже, Крістіан сьогодні у гарному настрої.
— Можна стрельнути у тебе сигарету? — попросив Албу. — Взагалі-то я кинув.
Харрі простягнув йому пачку.
— Дякую. — Затиснувши сигарету в зубах, Албу нахилився до запальнички в руці Харрі. — Чого ти насправді добиваєшся? Грошей?
— Та що ви всі про одне і те ж? — пробурмотів Харрі з досадою.
— Ти з’явився сюди сам-один, без ордера на арешт, і намагаєшся блефувати, погрожуючи відвезти мене в дільницю. А якщо ти і справді побував у заміському будинку в Ларколлені, у тебе можуть виникнути мінімум такі ж проблеми, як у мене.
Харрі поволі похитав головою.
— Отже, гроші ні до чого? — Албу подивився на небо. Подекуди мерехтіли самотні зірки. — Тоді, виходить, щось особисте? Ви були коханцями?
— Я гадав, тобі все про мене відомо, — сказав Харрі.
— До любові Анна ставилася серйозно. Вона любила любов. Ні, неправильне слово. Обожнювала. Вона обожнювала любов. Тільки їй було відведено місце в її житті. Любові та ненависті. — Він кивком указав на небо. — Для неї ці два почуття були подібні до нейтронних зірок. Знаєш, що таке нейтронні зірки?
Харрі похитав головою. Албу вийняв із рота сигарету:
— Це зірки, що володіють такою високою густиною та силою тяжіння, що, якби я кинув цю сигарету на одну з них, вона б справила враження ядерного вибуху. Те ж саме і з Анною. Її тяга до любові — та ненависті — була така велика, що в проміжку між ними вже ніщо не могло існувати. Будь-яка дрібниця могла викликати ядерний вибух. Розумієш? Мені, наприклад, аби зрозуміти, було потрібно немало часу. Вона, як Юпітер, вічно намагалася сховатися за якоюсь сірчистою хмарою. За гумором. Сексуальністю.
— Венера.
— Що?
— Так, нічого.
У прогалині між двох хмар з’явився місяць і висвітив у саду бронзову статую оленяти, яке в місячному сяйві стало схоже на якусь казкову тварину.
— Ми з Анною домовились зустрітися близько півночі, — сказав Албу. Вона сказала, що в неї збереглися мої особисті речі, які їй хотілося б мені повернути. Я приїхав на Соргенфрі-гате о дванадцятій і простояв там до чверті на першу. Вона просила мене не підніматися, а подзвонити їй по телефону з машини. За її словами, сусідка аж надто цікава. Хай там як, слухавку вона не брала. Тоді я поїхав додому.
— Значить, твоя дружина брехала?
— Звичайно. Ми домовилися, що вона підтвердить моє алібі, ще в той день, коли ти вперше прийшов із цією фотографією.
— А чому ти тепер від нього відмовляєшся?
Албу розсміявся:
— Хіба наша розмова що-небудь означає? Нас тут двоє, єдиний мовчазний свідок — місяць. Пізніше я від усього зможу відмовитися. Та і, сказати по правді, я сильно сумніваюся, що в тебе що-небудь проти мене є.
— Тоді чом би тобі не розповісти і про все інше?
— Натякаєш, що я її вбив? — Він знову розсміявся, цього разу вже голосніше. — Але ж з’ясувати це — твоя робота, чи не так?
Вони дійшли до самих воріт.
— Тобі просто захотілося подивитись, як ми відреагуємо, так? — Албу згасив сигарету об мармуровий стовп. — А ще ти жадав помститись, ось і розповів їй все. Ти був розсерджений. Злий хлопчисько, що б’є туди, куди дотягнеться. Ну що, тепер задоволений?
— Коли у мене буде електронна адреса, я тебе матиму, — пообіцяв Харрі. Він більше не відчував злості. Лише втому.
— Ніякої адреси ти не знайдеш, — сказав Албу. — Пробач, друже. Ми, звичайно, можемо продовжити цю гру, але тобі в ній не виграти.
Харрі вдарив. Звук вийшов глухий і короткий. Албу похитнувся, зробив крок назад і схопився за брову.
У темноті Харрі зумів розрізнити світлу цівку пари від власного дихання.
— Зашивати доведеться, — сказав він.
Албу поглянув на свою забруднену кров’ю руку і раптово розреготався:
— Господи, Харрі, який же ти жалюгідний невдаха! Нічого, що я по імені? Просто це нас іще більше зблизило, вірно?
Харрі не відповів, а Албу все не вгамовувався:
— Що вона знайшла в тобі, Харрі? Адже їй ніколи не подобалися невдахи. Принаймні вона не дозволяла їм себе трахати.
Поки Харрі йшов до свого таксі, регіт ставав усе голоснішим. Борідки ключів, які Харрі машинально стискав в руці, боляче впивалися в шкіру.