— Може, безглуздо запитувати про це його брата, — сказав Харрі. — Але ти дійсно добре його знаєш?
Якийсь час Тронн роздумував:
— А запитання-то зовсім не дурне. Так, ми з ним росли разом. Так, Лев був товариським і цікавим хлопцем, із яким усі — і хлопці, й дівчата — були не проти познайомитися. Проте насправді він самотній вовк. Одного разу він признався мені, що у нього немає справжніх друзів — тільки поклонники і прихильниці. Багато чого в ньому я не міг зрозуміти. Наприклад, коли брати Гаустени приходили до нас битись. їх було троє, і всі старші за Лева. Місцеві хлопчиська кидалися врозтіч, ледве забачивши їх. Але тільки не Лев. Він і не думав тікати. Вони лупцювали його п’ять років. Та якось одного разу старший із них, Рогер, з’явився сам. Як завжди, ми розбіглися. Коли я обережно виглянув із-за будинку, то побачив, що Рогер лежить навзнак, а Лев сидить на ньому верхи. Ногами він затиснув руки Рогера, а сам тримав прутик. Я підійшов ближче, щоб усе бачити. Окрім важкого сопіння, жоден із них не видав ні звуку. І тут я став свідком того, як Лев устромив прутик Рогеру просто в око.
Беате засовалася на стільці.
— Лев діяв зосереджено, ніби займався справою, що вимагала найбільшої точності й акуратності. Схоже, він збирався вийняти очне яблуко. У Рогера з ока текла кров, з мочки вуха вона капала на асфальт. Стояла така тиша, що був чутний звук падаючих крапель — кап-кап.
— І що ти зробив? — запитала Беате.
— Виблював. Я ніколи не виносив вигляду крові — мене від цього мутить і стає погано. — Тронн поволі похитав головою. — Лев відпустив Рогера і пішов зі мною додому. Око Рогеру врятували, проте після цього брати Гаустени до нас більше не потикались. Але я так і не зміг забути те, що побачив: Лева з прутиком у руці. Тоді я ще подумав, що деколи мій старший брат перетворюється на іншу людину, якої я зовсім не знаю. На жаль, такі перетворення почали відбуватися з ним усе частіше й частіше.
— Ти говорив про те, ніби він намагався когось убити?
— Це трапилось якось недільним ранком. Прихопивши з собою викрутку й олівець, Лев вирушив на велосипеді до одного з пішохідних містків біля кільцевої автодороги. Адже ви бували на таких містках, знаєте? Досить неприємне відчуття, тому що йти доводиться на семиметровій висоті по ґратчастих металевих квадратиках, крізь які видно все, що робиться під тобою. Як я вже сказав, стояв недільний ранок і народу було небагато. Лев відкрутив гвинти, якими кріпився майданчик, залишивїпи тільки два з одного краю, а під інший підклав олівець. І почав чекати. Першою показалася пані, «очевидно, свіжовідтрахана», як висловився Лев. Виряджена, скуйовджена, щохвилини чортихаючись, вона шкандибала на зламаній шпильці. — Тронн неголосно розсміявся. — До п’ятнадцяти років Лев багато що встиг побачити і спробувати. — Він підніс чашку до рота і застиг, здивовано дивлячись у вікно на сміттєвоз, що зупинився біля помийних баків за сушкою для білизни. Сьогодні у нас що, понеділок?
— Ні, — відповів Харрі. Він так і не доторкнувся до своєї чашки. — Так що ж було з цією дівчиною?
— Адже там два ряди ґрат. Вона пішла по лівому. «Неталан», — говорив потім Лев. Він би віддав перевагу їй, а не старому. Загалом, по правому ряду ішов старий. Через підкладений олівець відгвинчені ґрати виступали, і Льву здалося, що старий помітив небезпеку — в міру наближення до неї він ішов усе повільніше й повільніше. Перш ніж зробити останній крок, він немов застиг із піднятою ногою.
Поволі хитаючи головою, Тронн споглядав, як сміттєвоз із шумом заковтує сусідське сміття.
— Ледве він опустив ногу, як ґрати звалилися вниз, мов кришка люка. Ну знаєте, такого, який використовують, щоб вішати людей. Старий упав на асфальт і зламав собі обидві гомілки. Якби це сталося не в неділю вранці, його б тут же переїхала машина. «Неталан», — сказав Лев.
— А в поліції він теж це повторив? — поцікавився Харрі.