— Еге-е, поліція, — на розтяг мовив Тронн, дивлячись у свою чашку. — Вони прийшли через два дні. Двері їм відчинив я. Вони запитали, чи належить велосипед, що стоїть на вулиці, кому-небудь у будинку. Я відповів ствердно. Виявилось, що свідок бачив, як Лев від’їжджав од пішохідного містка. Він повідомив поліції прикмети велосипеда і хлопця в червоній куртці. Я показав їм червону дуту куртку, яка тоді була на братові.
—Ти? — здивувався Харрі. — Виходить, ти здав власного брата?
Тронн зітхнув:
— Я сказав, що це мій велосипед і моя куртка. Зовні ми з Левом дуже схожі.
— Навіщо ти так учинив?
— Мені було чотирнадцять — дуже мало, щоб мене карати. А Лева б відправили до колонії для неповнолітніх, туди, де побував Рогер Гаустен,
— А як до цього поставилися батько з матір’ю?
— Що вони могли сказати? Всі, хто нас знав, здогадувалися, чиїх рук це справа. Лев був хуліганом, він крав солодощі й кидався камінням, а я — тихий, слухняний хлопчик, який старанно вчився і переводив стареньких через вулицю. У сім’ї про це просто більше ніколи не говорили.
Беате кашлянула:
— А хто вирішив, що краще буде, коли ти візьмеш провину на себе?
— Я сам. Я любив Лева більше всіх на світі. Я і зараз розповідаю це тільки тому, що термін давності у справі вже закінчився. А крім того… — Тронн всміхнувся своєю характерною байдужою усмішкою. — Іноді мені навіть хотілося, щоб це я наважився на такий вчинок.
Харрі та Беате мовчки крутили в руках чашки. Харрі роздумував, кому з них зараз варто поставити наступне запитання. Якби з ним була Елен, вони б уже давно розібралися.
— Де… — одночасно почали обоє. Тронн здивовано заморгав. Харрі, поступаючись, кивнув Беате.
— Де твій брат зараз? — запитала вона.
— Де… де зараз Лев? — Тронн подивився на неї, явно не розуміючи.
— Так, — підтвердила вона. — Нам відомо, що якийсь час тому він зник.
Гретте обернувся до Харрі.
— Ви не говорили, що мова у нас піде про Лева. — У голосі його звучали докірливі нотки.
— Ми сказали, що хотіли б побалакати про те про се, — сказав Харрі. — Про «те» ми вже побалакали.
Тронн різко підвівся, схопив чашку, поспішно підійшов до раковини і виплеснув залишки какао:
— Але Лев… він же… Яке він має до всього цього відношення?
— Може, і ніякого, — сказав Харрі. — У такому разі нам тим більше знадобиться твоя допомога, щоб довести його непричетність.
— Його ж навіть немає в країні, — простогнав Тронн, повертаючись до них.
Беате і Харрі перезирнулися.
— А де він живе? — запитав Харрі.
Перш ніж відповісти, Тронн помовчав рівно на одну десяту частку секунди довше, ніж потрібно:
— Не знаю.
Харрі провів очима від’їжджаючий жовтий сміттєвоз:
— Не дуже-то в тебе виходить брехати.
Тронн, не відповідаючи, дивився на нього застиглим поглядом.
Харрі гмикнув.
— Може, нам і не варто розраховувати, що ти допоможеш нам відшукати свого братика. З іншого боку, це ж твою дружину вбили. І у нас є свідок, який стверджує, що вбивця — твій брат. — Вимовляючи останні слова, він підвів погляд на Тронна і побачив, як на шиї в того під в’ялою блідою шкірою нервово сіпнувся кадик. У повислій услід за цим тиші чутно було, як у сусідів грає радіо.
Харрі кашлянув:
— Отже ми були б вельми вдячні, якби ти все ж таки зумів нам що-небудь повідомити.
Тронн похитав головою.
Ще якийсь час посиділи мовчки. Потім Харрі підвівся:
— Гаразд, якщо надумаєш, ти знаєш, як нас знайти.
Вони стояли на ґанку, і Тронн мав такий змучений вигляд, як тоді, коли вони тільки прийшли до нього. Харрі, примружившись, подивився на низьке4сонце, що прозирало з-за хмар.
— Розумію, Гретте, це нелегко, — сказав він. — Але може, саме зараз час зняти з себе ту червону куртку.
Під вечір хмари розсіялися. Дорогою додому від «Шрьодера» в кінці Доврегата Харрі зупинився, задер голову і подивився на небо. У безмісячній вишині тихо мерехтіли зірки. Один вогник — літак — поволі плив на північ у бік Гардерму-ена. Туманність «Кінська Голова» в сузір’ї Оріон. Туманність «Кінська Голова». Оріон. Хто ж йому про це розповідав? Невже Анна?
Увійшовши до квартири, він насамперед увімкнув центральний канал, аби послухати новини. Різні героїчні історії про мужність американських пожежників. Довелося вимикати. Знизу з вулиці доносився чоловічий голос, що викрикував жіноче ім’я. Судячи з голосу, чоловік був п’яний. Харрі порився в кишенях у пошуках клаптика паперу з новим номером телефону, який дала йому Ракель, і раптово виявив усе ще лежачий там ключ із ініціалами АА. Він прибрав його подалі в шухляду телефонного столика, а сам набрав номер. Відповіді не було. Тому, коли пролунав дзвінок, він був упевнений, що передзвонює Ракель. Замість цього крізь потріскування він почув голос Ейстейна: