— Я теж виконаю свої, тільки без грошей це займе більше часу.
Расколь похитав головою, сплеснув руками і пробурмотів щось, як вирішив Харрі, циганською мовою. У голосі Ейстейна, коли той телефонував, відчувалися нотки відчаю. Ні, не було ніяких сумнівів, що вони вийшли на потрібний їм сервер, але він очікував виявити допотопний, такий, що чхає від старості, проржавілий апарат в якому-небудь сараї, де баришник у тюрбані попросить у нього трьох верблюдів і пачку американських сигарет на додачу за повний список абонентів. На ділі ж він опинився в офісі з кондиціонером, де молодий єгиптянин у костюмі, розглядаючи Ейстейна крізь окуляри в срібній оправі, сказав, що не йдеться про «торгову операцію» і тому гроші слід виплатити готівкою, щоб операцію не можна було прослідкувати по банківській звітності, і що пропозиція діє протягом трьох днів.
— Гадаю, ти продумав усі наслідки на випадок, якщо стане відомо, що ти, перебуваючи на службі, взяв гроші у такої людини, як я.
— Я не на службі, — сказав Харрі.
Расколь притиснув долоні до вух:
— Сунь-цзи говорить, що той, хто втрачає контроль над розвитком подій, сам стає їхнім заручником. А ти втратив контроль над подіями, Ступі. І це означає, що ти зробив помилку. А я не можу покладатися на людей, які помиляються. Тому в мене є інша пропозиція. Ми спростимо справу для обох сторін. Давай так: ти повідомляєш мені ім’я цієї людини, а я поклопочуся про останнє.
— Ні! — Харрі вдарив долонею по столу. — Не хочу, щоб його самим найпідлішим чином пришив хто-небудь із твоїх мордо-воротів.
— Ти дивуєш мене, Спіуні. Якщо я правильно тебе розумію, ти і так уже перебуваєш у делікатному становищі у зв’язку з цією справою. Так чому ж ти не хочеш, аби акт справедливості відбувся так безболісно, наскільки це взагалі можливо.
— Ніякої вендети. У цьому сенс нашої домовленості.
Расколь усміхнувся:
— А ти міцний хлопець, Холе, мені це подобається. І я поважаю домовленості. Але якщо ти починаєш робити помилки, то як я можу бути впевнений, що це саме та людина, яка нам потрібна?
— Адже ти сам порівнював ключ Анни з тим, що я знайшов у нього в заміському будинку, і переконався в їх ідентичності.
— І тепер ти знову хочеш прийти мені на допомогу? У такому разі скажи, що тобі ще відомо.
Харрі глитнув:
— Я виявив фотографію в туфлі Анни.
— Продовжуй.
— Здається, вона заховала її туди перед самою смертю. А на фотографії — сім’я вбивці.
— Це все?
— Так.
Расколь похитав головою. Перевів погляд на Харрі й знову похитав головою:
—- Не розумію, хто з нас виглядає дурнішим. Ти, якого ошукує твій же друг? Твій приятель, який сподівається сховатися після того, як поцупить мої гроші? — Він тяжко зітхнув: — Чи я, який дає гроші?
Харрі думав, що відчує радість або хоч би полегшення. Але замість цього вузол у нього в животі затягнувся ще тугіше:
— Яка інформація тобі потрібна?
— Тільки ім’я твого приятеля і назва банку в Єгипті, де він зніме гроші з рахунку.
— Повідомлю за годину. — Харрі підвівся.
Расколь потер руки так, немов із нього щойно зняли наручники.
— Сподіваюся, ти не думаєш, що розумієш мене, Спіуніу — сказав він тихим голосом, не підводячи очей.
Харрі зупинився:
— Що ти маєш на увазі?
— Адже я циган. І на моєму світі все може бути поставлено з ніг на голову. Ти знаєш, як буде «Бог» по-циганськи?
— Ні.
— Девел. Забавно, чи не так? Якщо хочеш продати душу, Спіуніу непогано б знати, кому ти її продаєш.
Халворсен не забув проїхатися з приводу виснаженого вигляду Харрі.
— А що таке «виснажений»? — запитав Харрі й відкинувся на спинку офісного стільця. — Хоча гаразд, не турбуйся.
Коли ж Халворсен поцікавився, як пройшло побачення, а Харрі попросив його визначити значення слова «побачення», той покинув кабінет, щоб купити щасливий квиток у кіоску в Елмера.
Харрі набрав номер, який повідомила йому Ракель, але знову ж таки хтось, як зрозумів Харрі, по-російськи відповів, що він не туди потрапив. Тоді він зателефонував Б’ярне Мьоллеру і спробував створити у шефа враження, що він влучив у точку. Судячи з голосу співбесідника, спроба виявилася безуспішною.
— Мені потрібні хороші новини, Харрі. А не звіти про те, на що ти витрачаєш свій робочий час.
До кабінету ввійшла Беате. Вона проглянула запис іще разів десять, і тепер у неї вже не залишилося сумнівів в тому, що Забійник і Стіне Гретте знали одне одного:
— Здається, в останню мить він сказав їй, що зараз вона помре. Ти можеш прочитати це по її погляду, він у неї одночасно відчужений і запитливий. У точності як у підпільників із військових фільмів, коли вони стоять перед строєм розстрільної команди.