Халворсен пару разів обережно кашлянув:
— А як ти здогадався, що вона замовляла ці ключі саме в майстерні на Вібес-гате?
Відкинувши недопалок, Харрі щільніше запнув плащ.
— Схоже, Еуне мав рацію, —’‘сказав він. — Буде дощ. Якщо ти прямо в Управління, то я з тобою.
— Харрі, адже в Осло напевно не одна сотня таких майстерень.
— М-м. Я подзвонив заступникові голови житлотовариства, Батогу Арне Рінгнесу. Славний хлопчина. Він сказав, що вони ось уже років двадцять користуються послугами саме цієї майстерні. Ну що, їдьмо?
— Добре, що ти прийшов, — сказала Беате Льонн, коли Харрі відчинив двері «Камери тортур». — Я тут учора дещо виявила. Ось, поглянь. — Вона перемотала плівку трохи назад і натиснула на «паузу». На екрані з’явився тремтячий кадр: широкий план обличчя Стіне Гретте, зверненого до одягненого в маску грабіжника. — Я збільшила частину кадру, щоб узяти обличчя Стіне якомога більше.
— І навіщо це тобі? — поцікавився Харрі, падаючи на стілець.
— Якщо поглянути на лічильник, виходить, що це було за вісім секунд до того, як Забійник вистрілив…
— Забійник?
Дівчина ніяково всміхнулася:
— Це я так його називаю, ну, просто для себе. У мого дідуся був хутір, ну і я…
— А де?
— Валле в Стенсдалені.
— І там ти бачила, як забивають худобину?
— Так. — Тон, яким це було сказано, ясно свідчив, що вона не має наміру розвивати цю тему. Беате натиснула на кнопку сповільненого відтворення, й обличчя Стіне Гретте ожило. Хар-рі було видно, як очі її поволі моргають, а губи ворушаться. Він уже приготувався було до пострілу, коли Беате раптово вимкнула запис.
— Бачив? — помітно хвилюючись, запитала вона.
Знадобилося декілька секунд, перш ніж Харрі зрозумів, що
саме вона має на увазі.
— Вона говорить! — нарешті вигукнув він. — Вона сказала щось прямо перед тим, як він її застрелив! Але ж нічого не чутно!
— Це тому, що вона шепоче.
— Як же я раніше не звернув уваги?! Але навіщо? І що саме вона говорить?
— Сподіваюся, скоро дізнаємось. Я зв’язалася з фахівцем із читання по губах із Центру глухонімих. Він уже їде.
— Чудово.
Беате подивилася на годинник. Закусивши нижню губу, Харрі набрав у легені більше повітря і тихо почав:
— Бачиш, Беате…
Він помітив, як дівчина завмерла, варто було йому тільки вимовити її ім’я.
— Колись у мене була напарниця, Елен Єльтен.
— Я знаю, — швидко сказала вона. — Її вбили біля Акерсельви.
— Так. Коли ми з нею розкручували справу, то зазвичай використовували різні прийоми, щоб витягувати інформацію, застряглу в підсвідомості. На зразок асоціативних ігор, коли пишеш на аркушиках по декілька слів, ну і так далі. — Харрі знічено всміхнувся. — Знаю, звучить це не особливо переконливо, але часом усе ж таки приносило результати. Я тут подумав, ми могли б і з тобою це спробувати.
— Що саме?
Харрі знов спало на думку, наскільки впевненіше тримається Беате, коли вони вивчають відеозапис або роздивляються екран комп’ютера. Зараз же вона дивилася на нього так, ніби він щойно запропонував зіграти в покер на роздягання.
— Мені б хотілося знати, що ти відчуваєш, коли думаєш про цю справу, — пояснив він.
Вона невпевнено всміхнулася:
— Почуття, відчуття…
— Та забудь ти хоч на секунду про холодні факти. — Харрі подався вперед на своєму стільці. — Перестань бути слухняною дівчинкою. Не треба придумувати ніяких обґрунтувань того, що говориш. Просто розкажи про те, що нутром відчуваєш, коли думаєш про цю справу.
Декілька секунд вона сиділа, втупившись у стіл. Харрі терпляче чекав. Потім вона підвела погляд і подивилася йому просто у вічі:
— Здається, це так звана гостьова перемога.
— Гостьова перемога?
— Ну так, перемога на чужому полі. Один із тих п’ятдесяти відсотків злочинів, які ми ніколи не зуміємо розкрити.
— Зрозуміло. І чому ж?
— Елементарна арифметика. Якщо згадати про всіх тих ідіотів, яких нам не вдалося затримати, то у такої людини, як Забійник, що чудово все продумав і, ймовірно, має деяке уявлення про методи нашої роботи, відносно непогані шанси, погодься.
— Гм. — Харрі потер щоку. — Отже, твої внутрішні відчуття зводяться до простої арифметики?
— Не тільки. А як рішуче він усе це виконав? Ніби ним у цей момент рухало щось таке…
— Що саме ним рухало, Беате? Жадоба наживи?
— Не знаю. За статистикою, при пограбуваннях жадоба наживи є мотивом номер один, за ним іде азарт, далі…
— Та забудь ти про статистику, Беате. Тепер ти слідчий, ти аналізуєш не тільки відеоматеріали, але і своє тлумачення того, що бачила. Повір мені, це головне, в чому мусить розбиратися слідчий.
Беате задумливо дивилася на нього. Харрі відчував, що помалу виманює її з мушлі.
— Давай знову! — ще натиснув він. — Що рухало Забійником?
— Почуття.
— Які почуття?
— Сильні.
— Які саме, Беате?
Вона заплющила очі.
— Любов або ненависть. Ненависть. Ні, любов. Я не знаю.
— Чому він її застрелив?
— Тому що він… ні.
— Ну ж, давай. Чому він її застрелив? — Харрі дюйм за дюймом рухав свій стілець, поки не опинився практично пліч-о-пліч
із дівчиною.
— Тому що мусив. Тому що так було вирішено… заздалегідь.
— Здорово. А чому це було вирішено заздалегідь?
У цей момент пролунав стукіт у двері.
Харрі аж ніяк не засмутився б, якби Фріц Б’єлке з Інституту глухонімих продемонстрував менше завзяття, коли, прагнучи якнайскоріше прибути до них на допомогу, об’їжджав на своєму велосипеді численні пробки в центрі міста. Проте зараз цей веселий повний чоловічок у круглих окулярах уже стояв на порозі «Камери тортур», вертячи в руках рожевий велосипедний шолом. Б’єлке не був глухим, як, до речі, й німим. Щоб він зумів краще розібратися в особливостях артикуляції Стіне Гретте, вони спершу прокрутили ту частину відеозапису, на якому було чутно її мову. При цьому сам Б’єлке базікав без угаву.
— Так, я вважаюся фахівцем, проте насправді всі ми в тій або іншій мірі читаємо по губах, хоча одночасно і слухаємо те, що сказав той, хто говорить. Узяти, наприклад, неприємне відчуття, яке виникає у вас щоразу, коли зображення і звук у фільмі не синхронізовані, хоча вся справа, можливо, в якихось сотих долях секунди.
— Ну, — сказав Харрі, — особисто я нічого не можу зрозуміти з руху її губ.
— Проблема в тому, що по губах можна прочитати всього лише від тридцяти до сорока відсотків слів. Аби розібрати все останнє, треба стежити за виразом обличчя, жестами, а також за допомогою власного мовного чуття і логіки намагатися вставляти слова, яких бракує. Таким чином, думати тут не менш важливо, ніж бачити.
— Ось вона починає шепотіти, — сказала Беате.
Б’єлке вмить замовк і з зосередженим виглядом втупився в екран, прагнучи не пропустити щонайменшого ворушіння губ. Беате зупинила запис за мить до пострілу.
— Ага, — сказав Б’єлке. —- Давай іще разок.
Потім він знову попросив:
— Ще.
І насамкінець:
— Будьте ласкаві, спочатку.
Після сьомого повтору він задоволено кивнув, даючи зрозуміти, що перегляд закінчено.
— Я не розумію, що вона має на увазі, — сказав Б’єлке. Харрі та Беате переглянулися. — Проте знаю, що саме вона говорить.
Беате ледве не бігла по коридору, намагаючись не відставати від Харрі.
— Він вважається кращим фахівцем у країні в цій галузі, — виправдовувалася вона.
— Ну то й що? — відмахнувся Харрі. — Адже він сам сказав, що не впевнений.