Беате ніколи не бачила батька, щоб він читав. А коли підросла, зрозуміла, що він страждав дислексією, словесною сліпотою. Коли б не це, він став би юристом, як говорила мати.
— Ось ми і хочемо, щоб ти стала юристом.
Але в батьківських казках юристи ніколи не згадувались, і тому, коли Беате оголосила, що її прийняли у Вищу школу поліції, матінка розплакалась.
Беате розплющила очі. Задзвонив домофон. Вона застогнала і встала з ліжка.
— Це я, — мовив голос у слухавці.
— Я ж сказала, що бачити більше тебе не хочу, — сказала Беате, тремтячи від холоду в своєму тонкому халатику. — Забирайся!
— Я відразу піду, тільки хочу попросити вибачення. Це був не я. Я не такий. Просто мене… якась дика пристрасть охопила. Будь ласкава, Беате. Всього п’ять хвилин.
Вона зачекала. У неї оніміла шия, та й синяки Харрі помітив.
— У мене для тебе презент, — мовив голос у слухавці.
Вона зітхнула. Так і так зустрітися їм доведеться. Краще вже
тут в усьому розібратися, ніж на роботі розбірки влаштовувати. Вона натиснула кнопку, щільно загорнула халатик і залишилася чекати біля дверей, прислухаючись до кроків на сходах.
— Привіт! — сказав він, побачивши її, й усміхнувся. Широченною білозубою усмішкою Девіда Хасселхоффа.
38
Fusiform gyrus
Том Волер простягнув подарунок, але постарався обійтися без дотиків, відзначивши, як боязко вона тримається, немов антилопа, що вчула запах хижака. Він пройшов повз неї у вітальню і розташувався на дивані. Вона пішла за ним і зупинилася посеред кімнати. Він озирнувся. Житло своє вона облаштувала приблизно так само, як і інші молоді жінки, в чиїх квартирах йому частенько доводилося бувати: на свій лад, але без смаку, затишно, але без родзинки.
— Відкриєш? — запитав він.
Вона зробила, як він сказав.
— Компакт-диск, — розгублено мовила вона.
— Це не просто диск, — заперечив він, — це «Purple rain»[53]. Постав його, і все зрозумієш.
Волер уважно роздивлявся її, поки вона поралася зі своїм убогим музичним центром, який вона та її сестри по статі називають стереосистемою. Фрьокен Льонн красивою у прямому розумінні слова не назвеш, можливо, по-своєму привабливою. Форми у неї не вельми — потримати нема за що, але тільце стрункеньке і пружне. І їй подобалося те, що він виробляв із нею, вона навіть виявляла цікавість до грубого сексу — в розумних межах. У всякому разі, в попередніх раундах, коли він злегка стримував себе. Так-так, вони не обмежились одним побаченням у нього вдома. Що, власне кажучи, дивно, адже вона зовсім не в його смаку.
Але якось увечері, коли він відчухрав її за повною програмою, вона, як і більшість жінок, із якими він зустрічався, не цілком сприйняла правила гри. До певної міри це йому подобалось, але зазвичай призводило до розриву. Взагалі-то воно йому тільки на руку. А Беате ще хай спасибі скаже. їй і зовсім могло не бути добра з цього. Декілька днів тому, коли вони лежали в його ліжку, вона раптом розповіла, де бачила його вперше.
— На Грюнерльокка, — сказала вона. — Це було ввечері, ти сидів у червоній машині з опущеним склом, а повз тебе проходили натовпи людей. Це сталося минулої зими.
Слова її Волера приголомшили. Особливо тому, що, коли пам’ять його не зраджувала, минулої зими вечірньої пори він був на Грюнерльокка тільки в ту суботу, коли вони уколошкали Елен Єльтен.
Помітивши, як у нього змінилось обличчя, вона сказала з переможними нотками в голосі:
— Я обличчя добре запам’ятовую. Fusiform gyrus. Це така звивина в мозку, завдяки їй людина запам’ятовує обличчя. А в мене вона розвинена до надзвичайності. Мене в кунсткамері треба показувати.
— Напевно, — сказав він. — А що ти ще запам’ятала?
Він підвівся на ліктях, нахилився над нею, провів великим пальцем по горлу. І відчув, як кров у неї в жилах забилася, мовби в до смерті переляканого зайчика. Чи, може, це в нього пульс почастішав?
— Так ти, напевно, і того мужика запам’ятала? — запитав він, починаючи прикидати, чи знає хто, що вона була тут сьогодні ввечері. Чи не пробалакалася вона кому-небудь про їхні стосунки, хоча він її попереджав? Чи є у нього мішки для сміття в кухонній шафі?
Вона обернулася до нього і здивовано посміхнулася:
— Що ти маєш на увазі?
— Ти впізнаєш того мужика, якщо, наприклад, тобі покажуть його фотографію?
Вона подивилася на нього довгим поглядом. Обережно поцілувала.
— Ну? — запитав він і випростав іншу руку з-під ковдри.
— М-м. Ні. Він стояв спиною до мене.
— Але може, пам’ятаєш, як він був одягнений? Я маю на увазі, на випадок, якщо тебе попросять упізнати його.
Вона похитала головою:
— Веретеноподібна звивина допомагає запам’ятовувати тільки обличчя. У решті мій мозок функціонує абсолютно нормально.
— Але адже ти запам’ятала колір машини, в якій я сидів?
Вона засміялася і притиснулася до нього:
— Напевно, тому що мені сподобалося те, що я побачила.
Він поволі прибрав руку в неї з шиї.
Два дні по тому він перевірив її за всіма пунктами програми. І їй не сподобалося те, що вона бачила. І те, що чула. І те, що відчувала.
Dig if you will the picture of you and I engaged in a kiss — the sweat of your body covers me..,[54]
Беате приглушила звук.
— Чого ти хочеш? — запитала вона й опустилася в крісло.
— Я ж сказав. Попросити вибачення.
— Ти вже попросив. Отже підведемо під цим риску. — Вона демонстративно позіхнула. — Я взагалі-то лягти збиралася, Томе.
Він відчував, як його починає охоплювати гнів. Не той, що вогненно-червоною лавою змітає всі перешкоди і засліплює, а той, що, здіймаючись білою лавиною, додає думці ясності і сили.
— Чудово. Тоді перейду до справ. Де Харрі Холе?
Вона розсміялася. Принц зірвався на фальцет.
Том заплющив очі, відчуваючи, як наливається силою від люті, що немов наповнила його судини крижаною освіжаючою водою:
— Харрі дзвонив тобі того вечора, коли зник. Він переслав тобі повідомлення. Ти його зв’язкова, єдина людина, на яку він зараз може покластися. Так де він?
— Я і справді дуже втомилася, Томе. — Вона підвелася з крісла. — Якщо у тебе ще є запитання, на які ти не отримаєш відповіді, то відкладімо цю розмову на завтра.
Том Волер не рушив із місця:
— У мене сьогодні сталася розмова з охоронцем у «Ботсені». Харрі побував там учора ввечері, з-під носа у нас ушився, хоча ми всю криміналку на ноги підняли. Ти знала, що Харрі у згоді з Расколем?
— Не збагну, про що ти говориш і яке все це має відношення до справи.
— І я теж, але пропоную тобі сісти, Беате. І вислухати коротку історію; мені здається, вона змусить тебе подивитися на Харрі та його друзів іншими очима.
— Відповідь буде негативною, Томе. Йди геть!
— Навіть якщо ця історія пов’язана з твоїм батьком?
Він помітив, як у неї здригнулися губи, і зрозумів, що він на вірному шляху.
— У мене є джерела — як би це сказати, — недоступні простим поліцейським, от чому мені точно відомо, що сталося, коли твого батька застрелили в Рюєні. І хто вбив його, теж відомо.
Беате напружено втупилася в нього.
Волер розсміявся:
— На таке ти не розраховувала, вірно?
— Ти брешеш.
— Батька твого вбили з «узі» шістьма пострілами в груди. Згідно з рапортом, він увійшов до банку для переговорів із грабіжниками сам і без зброї, отже, ніяких аргументів у нього не було. Він міг добитися тільки того, що грабіжники рознервуються і ще більше зробляться жорстокими. Страшенна помилка. Незбагненна. Особливо якщо врахувати, що твій батько славився своїм професіоналізмом. Але насправді з ним був напарник. Багатообіцяючий молодий інспектор, у якого попереду блискуча кар’єра. Але він ніколи не стикався з пограбуванням банку live[55], в усякому разі з нальотчиками і справжніми стволами. Того дня він запропонував відвезти твого батька додому після роботи, оскільки завжди прагнув опинитися в товаристві начальства. Отже батько твій під’їхав до Рюєна не на своїй машині, про що в рапорті не мовиться. Адже коли вас із мамою повідомили про те, що сталося, машина стояла у вас в гаражі, вірно, Беате?