хто-небудь згадає і нас,
я думаю,
навіть у інші часи
Хлопець згортає книжку й повертає на полицю, вага зникає з рук не одночасно з дією, але він виявляє, що тактильні розбіжності не стали чимось неочікуваним.
З іншої зали долинає сміх. Десь далеко грає музика. Закарі, без жодних сумнівів, залишається в знайомій Гавані на березі Беззоряного моря, але все стало якимось живим і яскравим. Тут так багато людей.
Він наближається до чогось, що вважає золотою статуєю оголеної жінки, аж раптом вона ворушиться, і хлопець розуміє, що це жива оголена жінка, майстерно розмальована золотом. Коли він минає її, жінка простягає руку й торкається його передпліччя, залишивши на рукаві золотий порошок.
Поки Закарі прокладає собі шлях далі, на нього мало хто звертає увагу, але, здається, людям відомо, що він тут. Вони поступаються йому дорогою, коли він наближається. Людей дедалі більшає, і невдовзі Закарі здогадується, куди всі вони йдуть.
Черговий поворот приводить його до широких сходів, що спускаються до бальної зали. Сходи прикрашені ліхтариками й гірляндами з вимоченого в золотій фарбі паперу. Кам’яними сходинками стікають позолочені хвилі конфеті. Вони чіпляються до пругів суконь і закотів штанів, линуть далі та кружляють разом з натовпом.
Течія гостей підхоплює Закарі й несе за собою. Бальна зала, до якої вони потрапляють, водночас видається і знайомою, і цілковито неочікуваною.
Знайоме йому порожнє й безлюдне приміщення зараз переповнене гостями. Усі люстри горять і кидають на залу світло для танців. Під стелею висять повітряні кульки металевого кольору. З них звисають довгі мерехтливі стрічки, а підійшовши ближче, Закарі помічає, що кожна з них прикрашена перлами. Усе навколо хвилюється, мерехтить і виблискує золотом. Пахне медом, ладаном, мускусом, потом і вином.
«Віртуальна реальність не така реальна, якщо нічим не пахне», — цитує голос у голові.
Завіси з повітряних кульок звиваються лабіринтами, велетенське приміщення поділене й подрібнене майже прозорими стінами. Один простір перетворився на кілька окремих: імпровізовані кімнати, алькови, невеличкі сценки зі стільцями, килимами кольорів коштовного каміння, що вкривають кам’яну підлогу, і столиками зі скатертинами з темно-синього, як опівнічне небо, шовку, помережаного зірками, на яких викрашаються латунні кубки й вази з виноградом, фруктами та сирами.
Позаду Закарі стоїть жінка з підв’язаним шарфом волоссям і в мантії факоліта. У руках вона тримає велику чашу із золотавою рідиною. Хлопець спостерігає, як гості занурюють у неї кисті, а коли виймають, вони вкриті блискучим золотом. Фарба стікає на передпліччя та рукави, а Закарі помічає кілька золотих відбитків пальців за вухами й на потилицях і багатозначні сліди над вирізами суконь та нижче талій.
Ближче до центру завіса зі стрічок розсувається, відкриваючи повний масштаб бальної зали. Більшу її частину займає танцмайданчик, що простягається аж до арок на протилежному боці. Закарі береться обходити кімнату під стінкою. Танцюристи кружляють так близько, що подоли суконь торкаються його ніг. Діставшись каміна, що ніби сам насунувся на нього, хлопець виявляє: той заставлений свічками, які вишикувалися на полиці, проливаючи на камінь воскові калюжки, а також бачить свічки, які лежать купками всередині. Поміж свічками стоять пляшечки із золотистим піском, водою та маленькими білими рибками з пишними хвостиками, які мерехтять у променях світла, мов вогники. Над вогниками й рибами намальовані сигіли — місяць уповні в оточенні серпиків, що ростуть або спадають.
Увагу Закарі привертає порух біля його руки, і, опустивши погляд, хлопець помічає, що хтось тицьнув йому в долоню складений папірчик. Він роззирається на гостей вечірки, але всі вони занурилися у свій світ. Хлопець розгортає аркуш. Він укритий рукописним текстом, що виведений золотим:
Місяцівна ніколи не просила про послугу Смерть або Час, але було дещо, чого вона хотіла, чого вона бажала, чого вона жадала понад усе, про що їй колись доводилося мріяти.
Певне місце стало для неї дорогоцінним, а людина, яка там жила, і поготів. Місяцівна поверталася туди за будь-якої нагоди в украдені миті або в позичений час.
Вона знайшла омріяне кохання.
І вона була сповнена рішучості зберегти його.
Закарі розглядає людське море довкола себе — усі танцюють, п’ють і сміються. Доріана він ніде не бачить, але цю записку напевно написав чоловік, тож він мусить бути десь неподалік. Закарі знову складає папірець, кладе записку в кишеню і далі йде бальною залою.