Власник готелю веде його залою.
— Цей готель колись був розташований в іншому місці, — пояснює чоловік. — Усередині мало що змінилося, але якось я сказав дружині, що іноді сумую за мишами. Раніше вони гризли мішки з борошном і ховали в моїх чайних горнятках насіння, я лютився, а потім звик і, коли вони зникли, раптом збагнув, що сумую за ними. Тож вона повернула їх мені.
Він зупиняється біля шафки, затиснутої між двома книжковими полицями, і відчиняє дверцята.
Полиці всередині вщерть заповнені срібними мишками, деякі з них танцюють, а інші сплять або гризуть крихітні шматочки позолоченого сиру. Одна розмахує крихітним срібним мечем. Малесенький лицар.
Доріан тягнеться до шафки й бере мишу з мечем. Вона спирається на шестикутну підставку.
— Можна? — запитує чоловік власника готелю.
— Звичайно, — озивається той.
Доріан несе мишу-лицаря назад до стільця, що стоїть біля каміна, і встановлює її в заглибинку в місяці на скриньці. Вона ідеально туди пасує.
Він повертає мишу, і прихована кришка з клацанням відмикається.
— Ха! — задоволено вигукує власник готелю.
Доріан опускає срібну мишу з мечем на стіл поряд зі своєю скринькою. Піднімає кришку.
Усередині б’ється людське серце.
Закарі Езра Роулінз у дитинстві часто грався з маминими магічними кристалами з дорогої колекції. Він вдивлявся в них, зводив до світла й розглядав порожнини, тріщини й рани, залишені й заліковані часом, уявляв світи всередині коштовних каменів, цілі королівства й усесвіти, що їх він тримав у долонях.
Місця, які Закарі собі уявляв, не мали нічого спільного з кришталевими печерами, повз які він проходить зараз зі зведеним догори смолоскипом, щоб освітити собі шлях, і совою на плечі, яка вп’ялася пазурами в його светр.
Якщо він вагається на перехрестях, сова летить уперед на розвідку. Про побачене вона звітує сигналами, які йому важко розрізнити, — підморгуваннями, настовбурченим пір’ям чи пугиканням, однак хлопець удає, наче розуміє її (хай навіть це не так), і вони вдвох далі просуваються вперед. Саймон попередив, що до моря далеко, але забув сказати: туди веде звивиста дорога й пролягає вона крізь темряву.
Не зовсім загублений у часі чоловік і його пернатий товариш підходять до майстерно складеного вогнища, яке палахкотить, чекаючи на них. Поряд з вогнищем нап’ятий великий намет із цупкої тканини, у якому, напевно, знаходило прихисток у негоду чимало мандрівників. Усередині він яскраво освітлений і привітний.
Намет велетенський і такий високий, що Закарі може спокійно в ньому стояти й ходити. Тут є подушки та ковдри, які, мабуть, поцупили в інших місцях невідомо як давно і розклали тут для перепочинку стомлених мандрівників — у такому тьмяному місці їх кольори здаються занадто яскравими. Перед наметом навіть є стовп, що чекає на смолоскип, а під місцем для нього щось висить.
Пальто. Дуже старе пальто з безліччю ґудзиків.
Закарі скидає постраждалий у мандрах светр та обережно надягає Саймонове пальто, яке той давно втратив. Ґудзики розписані гербовими прикрасами, але в такому непевному світлі можна роздивитися лише купку зірок.
Пальто тепліше за його светр. Воно трохи завелике в плечах, але Закарі байдуже. Свій светр він вішає на стовпчик.
Коли хлопець застібає нове старезне пальто, сова знов сідає йому на плече, і вони беруться досліджувати, що є в наметі.
Усередині стоїть стіл зі скромним харчем.
Миска з фруктами: яблука, виноград, інжир і гранати. Кругла хрустка паляниця. Підсмажена курка.
Є кілька пляшок вина та кілька пляшок з невідомим трунком. Потьмянілі срібні кубки чекають, поки їх наповнять. На столі гуртуються слоїки з варенням і медом. Є щось маленьке, ретельно загорнуте в папір. О, так це миша!
— Гадаю, її приготували для тебе, — каже Закарі. Але сова вже побачила й так свій смаколик і кинулася вниз, щоб уполювати його.
Вона зводить погляд на хлопця, а із дзьоба в неї звисає мишачий хвіст.
З протилежного боку намета стоїть стіл з усілякими предметами, які можуть знадобитися, вони охайно вишикувані на гаптованій золотом скатертині.
Складаний ножик. Запальничка. Абордажний гак. Скручена в клубок шворка. Два кинджали-близнюки. Згорнута вовняна ковдра. Порожня фляжка. Маленький металевий ліхтарик, поцяткований отворами у формі зірок. Пара шкіряних рукавичок. Скручена в клубок мотузка. Пергаментний сувій, схожий на мапу. Дерев’яний лук і сагайдак зі стрілами. Збільшувальне скло.
Дещо із цього, але не все, поміститься в його торбу.
— Робота з інвентарем, — бурмоче собі під ніс Закарі.