— Тоді куди ми йдемо?
— Ми йдемо до їхньої штаб-квартири в США. Яка, на щастя, розташована за кілька кварталів звідси, — пояснює Доріан.
— Стривайте, ми йдемо до них? — перепитує Закарі. — Я не…
— Більшості з них там не буде. І для нас це добре. Коли дістанемося туди, ви віддасте їм це.
Доріан нишпорить у торбі й передає Закарі книжку. Іншу книжку. Грубий том, синя обкладинка зі знайомим малюнком, витісненим золотом, — погруддям Ареса.
Закарі перевертає книжку, щоб прочитати напис на корінці, хоча й знає, що саме там буде написано. «Вік переказів, або Краса міфології». Бібліотечну наліпку з корінця хтось відірвав.
— Узяли її в бібліотеці? — питає хлопець, і від цієї фрази, промовленої вголос, цей очевидний факт стає ще боліснішим. — Ви були там?
— Правильно, десять балів Рейвенклову! Утім, з вашого боку було нерозумно збирати всі ті книжки, щоб залишити їх без нагляду, бо вам, бачте, закортіло мафіна.
— Це був класний мафін, — кидає у відповідь Закарі, захищаючись, і, на подив хлопця, Доріан заходиться приємним і глибоким сміхом, від якого стає трохи тепліше.
— Класний мафін — це просто капкейк без глазурі, — зауважує Доріан, а тоді веде далі: — Ви віднесете їм цю книжку.
— Хіба вони не знатимуть, що це не та книжка, яка їм потрібна? — Закарі дивиться на задню палітурку й бачить, що баркоду тут теж бракує — на його місці ініціали: «ДСК».
— Люди, які вас переслідували, помітили б, — погоджується Доріан. — Але вони зараз заклопотані. Ті, кого вони залишили няньчитися з колекцією, будуть нижчого рангу, не такого високого, щоб знати деталі про книжку, яку всі шукають. Ви віддасте їм цю, візьмете іншу для мене, а я поверну вам вашу.
Він знову підіймає книжку в повітря, і Закарі із секундним запізненням думає, що міг схопити її та втекти. Його руки надто змерзли, щоб витягувати їх з кишені. До того ж цей чоловік, хай як там його насправді звуть, напевно наздогнав би його.
— Усі ці фокуси з книжками мають якусь мету? — цікавиться хлопець. Доріан запихає «Солодкі муки» назад до свого пальта.
— Ви допоможете мені із цими книжковими фокусами, як ви їх назвали. А я відведу вас туди.
Закарі не треба пояснювати, куди це «туди», проте він не знає, що на це відповісти. Спалахи неонової лампи зблискують на снігу в канаві перед ними, міняться сірим, червоним.
— Це справжнє місце, — каже Закарі без запитальної інтонації.
— Звісно, справжнє, — погоджується Доріан. — Ви й самі це знаєте. Відчуваєте всім своїм єством, інакше б не були тут.
— Це… — починає Закарі, але не в змозі закінчити запитання. «Це так, як у книжці?» — кортить йому дізнатися. Але він також підозрює, що справжні світи неможливо як слід описати словами. У них завжди є щось більше.
— Без моєї допомоги ви туди не потрапите, — веде далі Доріан, коли вони зупиняються перед червоним світлофором, попри те що транспорту немає.
— Хіба що у вас із Мірабель є домовленість, про яку мені невідомо?
— Хто така Мірабель? — перепитує хлопець, коли вони рушають далі.
Доріан зупиняється посеред вулиці, обертається й запитально вдивляється в Закарі, скептично вигнувши брови над витріщеними очима.
— Що? — не розуміє Закарі, коли пауза затягується аж так, що йому стає незручно, і перевіряє з обох боків, чи не їде таксі.
— Ви не… — починає Доріан, а потім знову замовкає. Скептично зведені догори брови сповзають нижче, і вираз його обличчя тепер занепокоєний, але потім чоловік обертається і йде далі. — Ми не маємо на це часу. Майже прийшли. Мені потрібно, щоб ви уважно вислухали й дотримувалися інструкцій.
— Жодних імпровізацій? — кидає Закарі трохи різкіше, ніж хотів.
— Тільки якщо у вас не буде іншого виходу. І не позичайте нікому ручку. Якщо вас цікавить, звідки взявся жучок. Тому, хто відчинить, скажете, що маєте доставку для архіву. Покажіть їм книжку, але не випускайте її з рук. Якщо вам не дозволять зайти, негайно скажіть, що ви від Алекса.
— Хто такий Алекс?
— Ніхто. Це код. Ви вдягнете оце й переконаєтесь, що вони його побачили, та не привертайте до нього уваги. Тепер вони носять новіші. Але це найкраще, що я зміг дістати. — Доріан простягає йому шматочок металу на довгому ланцюжку (срібний меч) і веде далі: — Вас проведуть коридором, а тоді на поверх вище до іншого коридору з кількома замкненими дверима. Для вас кімнату відчинять. Приблизно в той самий час у двері подзвонять. Вашому супроводу доведеться зреагувати на це. Переконайте ваш супровід, що самі можете залишити книжку та знайдете вихід. Це звична річ, і нікого вона не здивує. Ваш супровід піде геть.
— Як ви можете бути певні? — перепитує Закарі, натягуючи на шию ланцюжок, коли вони знову повертають.