— Може, наступного разу ти могла б намалювати мені нову табличку? — додає жінка. — До речі, ось, візьми-но.
Вона імпульсивно витягає з полиці (доволі високої, щоб розчарувати клептоманів) колоду карт і простягає їх дівчині. Сама лише зрідка ворожить на картах, але їй подобається несподівано дарувати щось певної миті, на кшталт цієї.
— Це карти з історіями, — пояснює вона, поки дівчина допитливо розглядає подарунок. — Ти перемішуєш картинки, і вони розповідають тобі історію.
Дівчина всміхається — спершу жінці, а потім картам, тримаючи їх ніжно, як маленьке живе створіння. Вона розвертається, щоб вийти, але несподівано зупиняється за кілька кроків та обертається, перш ніж за нею встигли зачинитися двері.
— Дякую, — знову каже дівчина не голосніше, ніж минулого разу.
— Прошу, — озивається жінка, і, коли сходить сонце, відьмин шлях заганяє її назад до крамниці, а шлях дівчини веде її деінде. Дзвіночок над дверима піснею славить прощання.
Усередині відьма бере горнятко дівчини, повернувши його зіркою до долоні. Їй не слід його читати, але вона допитлива та злегка стурбована добробутом своєї гості, яка самотньо тиняється вулицями.
Картинки з’являються швидко, і всі вони дуже чіткі, чіткіші за інші, пов’язані з предметами, які тримали в долонях лише кілька секунд. Більше картинок, більше людей, більше місць і більше речей, ніж належить мати самотній дівчині. Відьма бачить себе саму. Бачить картонні коробки для переїзду й ураган по телевізору, і білий фермерський будиночок з-поміж дерев.
Порожнє горнятко падає на підлогу, влучивши в ніжку столика, але не розбившись.
Мадам Лав Роулінз виходить на вулицю, дзвіночок над її дверима знову заходиться плачем.
Жінка спершу оглядає порожню вулицю, а потім зазирає за ріг у напрямку намальованих дверей, які ще навіть не висохли.
Але сама художниця вже зникла.
Книга II. Передбачення і перекази
Передбачення і перекази: Зоряний крамар
Жив собі колись один крамар, який подорожував цілим світом, продаючи зірки.
Цей крамар пропонував різноманітні зорі. Ті, що впали чи загубилися, а ще слоїки із зоряним пилом. Крихітні шматочки зірок, нанизаних на тонкі ланцюжки, які можна носити на шиї, і видовищні екземпляри, що їх варто демонструвати під склом. Люди купували уламки зірок, щоб подарувати коханим. Зоряний пил можна було придбати й розсипати у священних місцях або запекти до тістечок, наводячи чари.
Увесь свій товар крамар носив різними місцями у великому мішку, розшитому сузір’ями.
Ціни на крамареві товари були високі, але завжди давали змогу торгуватися. Зірки можна було виміняти на монетки, послуги чи таємниці, збережені романтичними мандрівниками, які сподівалися, що зоряний крамар колись трапиться на їхньому шляху.
Уряди-годи зоряний крамар розплачувався зірками за ночівлю або транспорт, подорожуючи з місця на місце. Він віддавав зірки за ночівлю в готелях у компанії або без.
Однієї темної ночі зоряний крамар дорогою зупинився в шинку, щоб перечекати ніч до світанку. Він сидів біля каміна, попиваючи вино та ведучи розмови з мандрівником, який теж залишився в шинку на ніч. Однак уранці їхні шляхи мали б розійтися.
— За пошуки, — сказав зоряний крамар, коли йому підлили вина.
— За знахідки, — пролунала традиційна відповідь. — Що ви продаєте? — поцікавився мандрівник, розмахуючи келихом у бік укритого сузір’ями мішка. Цієї теми вони ще не торкалися.
— Зірки, — відповів крамар. — Хочете подивитися? Я запропоную вам знижку за хороше товариство. Можу навіть показати вам те, що притримую для шляхетних покупців.
— Зорі мене не цікавлять, — недбало кинув мандрівник.
Крамар розреготався.
— Зірки потрібні кожному. Кожен хоче схопити те, до чого не в змозі дотягнутися. Потримати в руках надзвичайне та покласти в кишеню дивовижне.
Запала тиша, наповнена потріскуванням вогню.
— Дозвольте розповісти вам історію, — запропонував, помовчавши, мандрівник.
— Звичайно, — погодився крамар, жестом показуючи, щоб їм знову підлили вина.
— Колись давним-давно, — почав мандрівник, — Час закохався в Долю. Глибоко закохався, палко. Зірки спостерігали за ними з небес і непокоїлися, що плин Часу порушиться або нитки Долі заплутаються у вузли.
Вогонь знервовано сичить і тріщить, підкреслюючи мандрівникові слова.
— Зорі змовилися й розлучили закоханих. Наступного дня їм дихалося легше. Час плинув, як раніше, а Доля сплітала докупи шляхи, яким судилося переплестися, але врешті-решт Доля і Час знову знайшли одне одного…