Підозри Закарі щодо того, буцімто він насправді нікуди не їхав, зникають, адже кімната, на яку він дивиться, анітрохи не схожа на печеру, з якої подорож почалася. Вона нагадує йому атріум університетської бібліотеки, але менша, з мармуровими стінами медового кольору. Відтінок матовий і мерехтливий, але прозорим сяйвом укриває все, крім кам’яної підлоги ліфта та інших дверей протилежного боку кімнати. Хлопець підозрює, що опинився глибоко під землею, судячи з тривалості та швидкості поїздки. Навіть попри те, що голос у голові й далі наполягає: це неможливо. Тут занадто тихо. Повітря важке, відчувається вага всього, що над ним.
Закарі виходить з ліфта, і двері зачиняються. Брязкіт триває (чується деінде). Над дверима індикатор у формі півмісяця без цифр, лише золота стрілка повільно повзе вгору.
Хлопець підходить до дверей, що з протилежного боку кімнати. Це високі двері з кулястою золотою ручкою, що нагадують йому про ті перші намальовані, однак більші, немов виросли разом з ним. До того ж вони не намальовані, а вирізьблені зі справжнього дерева. Їхні позолочені прикраси подекуди вицвіли, проте бджола, ключ і меч залишаються виразними.
Закарі набирає в груди повітря й тягнеться до ручки дверей. Вона тепла та міцна, але на його спроби повернути її не піддається. Пробує ще раз, та двері замкнені.
— Серйозно? — уголос запитує хлопець. Він зітхає та відступає на крок. У дверях є замкова шпарина. Почуваючись дурником, Закарі нахиляється й зазирає в неї. За дверима — інша кімната. Це очевидно, але, крім непевного коливання світла, нічого неможливо роздивитися.
Хлопець сідає на не дуже зручну підлогу з полірованого каменю. Із цього кутка він бачить, що підлога посередині під дверима стерлася. До нього тут пройшло чимало людей.
«Прокидайся, — наказує голос у голові. — Зазвичай такі речі добре тобі піддаються».
Закарі підводиться, залишаючи за собою клаптики золотої фарби, і йде оглядати решту кімнати.
Біля ліфта є кнопка, наполовину захована в мармурі та якомусь латунному металі, з яким з’єднані мармурові панелі. Закарі натискає на кнопку, не сподіваючись на результат. Саме так і є. Кнопка не загорається, а ліфт мовчить.
Він перевіряє інші стіни без дверей і пересвідчується, що вони більше готові до співпраці.
Посеред першої стіни на висоті вікна є альков. Уже за кілька кроків його неможливо помітити, заглиблення зливається з мерехтінням мармуру. Усередині є схожа на чашу западинка — щось подібне до настінного фонтана без води. Стінки вигнуті до плаского денця внизу.
У центрі лежить невеличкий чорний мішечок.
Закарі піднімає його. Вага в руці здається знайомою. На тому місці, де він лежав, з’являється одне-єдине викарбуване в камені слово.
— Ви, мабуть, жартуєте, — каже хлопець уголос, крутячи на долоні вміст мішечка.
Шість гральних кубиків з класичними шістьма гранями, вирізьблені з темного каменю. На кожному боці замість цифр чи крапок викарбуваний золотом символ. Закарі перевертає перший кубик, щоб роздивитися всі символи. Бджола, ключ і меч — їх він уже знає, але є також інші. Корона. Серце. Пір’їна.
Закарі відкладає мішечок убік, ретельно трусить кубики й кидає їх у кам’яну чашу. Коли вони зупиняються, видно, що всі символи однакові. Шість сердець.
Він ледве встигає роздивитися їх, як денце чаші відпадає, а кубики й мішечок зникають.
Закарі не завдає собі клопоту перевірити двері, перш ніж підійти до протилежної стіни, і там без подиву знаходить такий самий альков.
Усередині стоїть крихітна чарочка на ніжці, схожа на ті, з яких сьорбають наливки або лікери, з такою самою скляною кришечкою, як у деяких з його вигадливих чайних горняток.
Закарі підіймає чарочку. Під нею знову викарбуване одне-єдине слово.
У чарці є трохи лікеру медового кольору, не більше ніж на один ковток.
Закарі знімає із чарки кришечку та кладе її поряд з викарбуваною інструкцією. Він нюхає рідину, відчуває солодкість меду, а ще вона пахне помаранчевим квітом, ваніллю та прянощами.
Хлопець пригадує незліченні казкові попередження не їсти й не пити в підземних світах, проте тієї самої миті відчуває страшенну спрагу.
Він підозрює, що шлях уперед єдиний.
Закарі перехиляє чарку одним ковтком і повертає вже порожню на камінь. Відчувається смак усього, чим пахло, ба більше — смак абрикоса, гвоздики та вершків і дуже-дуже міцного алкоголю.