Хлопець замислюється, що саме він випив.
Хранитель киває і знову відволікається на шафки — відчиняє іншу шухляду, дістає щось і знову зачиняє.
— Чи не могли б ви піти зі мною, містере Роулінз, — просить чоловік, виходячи з кімнати. Закарі дивиться на кота, але той, утративши до нього інтерес, заплющує очі й нікуди не йде.
Хранитель замикає двері кабінету й веде Закарі уздовж одного із заповнених книжками коридорів. Це місце здається ще більш підземним — мов тунель, воно освітлене поодинокими свічками й ліхтариками, має низьку округлу стелю без жодного очевидного візерунка й вигинається. Після третього повороту в цьому лабіринті дверей та книжок Закарі поглядає на компас, вдячний, що отримав його. Перший коридор розгалужується на кілька, виходить до більших кімнат і знову зливається в щось схоже на тунель. Книжки розставлені на полицях, які вигинаються разом зі стінами, і складені стосами на столах, комодах і стільцях, наче в якійсь букіністичній крамничці. Вони минають мармурове погруддя в шовковому циліндрі та ще одного кота, який спить на м’якому фотелі в ніші. Закарі й далі сподівається, що зустріне інших людей, але нікого немає. Мабуть, усі сплять, а Хранитель працює в нічну зміну. Зараз мусить бути вже дуже пізно.
Вони зупиняються біля дверей, затиснутих між книжковими полицями, помережаними маленькими сяйними ліхтариками. Хранитель відмикає двері й жестом запрошує Закарі зайти.
— Вибачте за стан… — Чоловік зупиняється й супиться, оглядаючи кімнату, стан якої не потребує жодних вибачень.
Ця кімната як… ну, номер у розкішному готелі, що його може уявити Закарі, щоправда в печері. Тут чимало оксамиту, здебільшого темно-зеленого. Ним укриті стільці, з нього пошитий балдахін над ліжком, який розчахнули в очікуванні гостя. Є великий стіл і чимало затишних куточків для читання. З-поміж книжкових полиць, витворів мистецтва в рамах та барвистих килимків визирають кам’яні стіни й підлога. Тут справді дуже затишно. У каміні горить вогонь. Біля ліжка сяють увімкнені лампи так, наче кімната чекала на нього.
— Сподіваюся, вам припаде до душі, — каже Хранитель, що й далі злегка супиться.
— Тут кльово, — відповідає Закарі.
— Ванна за дверима в кінці, — повідомляє чоловік, змахуючи рукою у глиб кімнати. — З Кухнею можна зв’язатися за допомогою панелі, що поряд з каміном. Уранці в коридорі стане світліше. Будь ласка, не годуйте котів. Ось ваш ключ. — Хранитель простягає Закарі ключ на довгому ланцюжку. — Як щось знадобиться, будь ласка, не соромтеся попросити. Ви знаєте, де мене знайти. — Чоловік дістає з мантії ручку й прямокутний клаптик паперу та шкрябає щось на ньому. — На добраніч, містере Роулінз. Сподіваюся, вам сподобається в нас.
Він засуває прямокутник паперу в невеличку рамку на дверях, коротко вклоняється Закарі та знову зникає в коридорі.
Хлопець дивиться, як він іде, а потім повертається, щоб прочитати напис у рамці на папері кольору слонової кістки. У латунній рамці каліграфічним почерком виведено:
Закарі зачиняє двері, розмірковуючи, скільки імен уже бувало на тому місці та як давно там висіло останнє. Кілька секунд повагавшись, він замикає двері.
Спирається на них головою і зітхає. Це не може бути правдою.
«А що це тоді?» — сам себе питає, але не має відповіді.
Хлопець скидає поплямоване фарбою пальто й вішає його на стілець. Іде до ванної кімнати, побіжно глянувши на чорно-білий кахель і ванну на ніжках-лапах, миє руки, виймає контактні лінзи й дивиться, як розпливається в дзеркалі над умивальником його відображення. Викидає лінзи в кошик і на мить замислюється, що чинитиме без них далі, але в нього є нагальніші турботи.
Закарі повертається до невиразного оксамиту та камінного вогню в головній кімнаті, на ходу скидає черевики й знімає піджак та жилетку, перш ніж дістається до ліжка. Проте засинає, так і не впоравшись із рештою ґудзиків. Лляна білизна й подушки з ягнячої вовни оповили його, наче хмаринка. Хлопець тішиться цим, його останні думки перед сном — швидкоплинна суміш згадок про вечір, який нарешті закінчився, запитань і турбот щодо всього, починаючи від власного здорового глузду до того, як відмити волосся від фарби. А тоді все зникає. Лише промайнув подив: як можна заснути, якщо вже й так бачиш сни.
Передбачення і перекази: Колекціонер ключів
Жив собі чоловік, який колекціонував ключі. Старі, нові та зламані. Загублені та вкрадені ключі та відмички.