Мірабель бере з Доріанового гаманця кілька купюр, а решту повертає на місце.
— Для чого? — запитує Закарі.
— Після всього, що ми пережили заради його порятунку, він платить за нашу каву. Постривай, ми обидва пили чай, чи не так? Байдуже, однаково пригощає він.
— Що з ним скоїли?
— Гадаю, вони влаштували допит і не дістали бажаних відповідей, а тоді накачали його наркотиками, підвісили для драматичного ефекту й очікували на нас. Я зможу допомогти, коли ми затягнемо його всередину.
Ліфт, наче на замовлення, зупиняється, і двері відчиняються до передпокою. Закарі намагається збагнути свої відчуття з моменту прибуття, але на думку спадає лише одне: якби квартира над маминою крамничкою в Новому Орлеані досі існувала та він знову побачив її, емоції були б схожі. Утім, незрозуміло, ностальгія це чи якась омана. Він намагається відігнати думки, бо від них болить голова.
Вони з Мірабель підіймають Доріана, скориставшись старою схемою старанного, хоч і незграбного утримування його ваги. Це аж ніяк не допомагає просунутись уперед. Закарі чує, як ліфт зачиняється й рушає у звичне місце, де нема непритомних чоловіків, панночок з рожевим волоссям і знічених туристів. Мірабель тягнеться до дверної ручки, перекладаючи на плечі Закарі більше Доріанової ваги. Ручка не повертається.
— Прокляття, — кидає Мірабель. Вона заплющує очі й нахиляє голову, наче прислухаючись до чогось.
— Що сталося? — питає Закарі, сподіваючись, що один із численних ключів на її шиї вирішить проблему.
— Він ніколи не бував тут раніше, — пояснює вона, киваючи на Доріана. — Новенький.
— Справді? — дивується хлопець, але Мірабель веде далі: — Він мусить здати вхідний іспит.
— З гральними кубиками й пійлом? — здогадується хлопець. — І як йому це вдасться?
— Він цього не виконуватиме, — пояснює Мірабель. — Ми візьмемо ці повноваження на себе.
— Ми візьмемо?.. — Закарі не закінчує запитання, збагнувши, що саме вона має на увазі, до того як озвучив його до кінця.
— Я виконую одне, а ти друге, — пропонує дівчина.
— Авжеж, — погоджується Закарі.
Він залишає Мірабель, яка намагається підтримувати Доріана майже вертикально, і підходить до двох ніш. Обирає бік з кубиками, частково тому, що має більше досвіду з гральними кубиками, а не з таємничими рідинами, а почасти через те, що не певний, чи хоче випити ще таємничої рідини, бо виливати її здається неправильним.
— Зосередься на тому, що чиниш це для нього, а не для себе, — радить Мірабель, коли Закарі тягнеться до ніші, де гральні кубики знову чекають у стартовому положенні.
Хлопець тягнеться до кубиків і схиблює, ухопивши натомість повітря. Напевно, він виснажився більше, ніж думав. Здійснює ще одну спробу, бере кубики в долоню і крутить їх між пальцями. Про Доріана він знає небагато, йому навіть невідоме його справжнє ім’я, але заплющує очі й викликає образ чоловіка в уяві — це комбінація прогулянки холодними вулицями, паперової квітки на його вилозі, лимонно-тютюнового аромату в темряві готелю і дихання на хлопцевій шиї — та випускає кубики з долоні.
Закарі розплющує очі. Кубики туманно кружляють перед його поглядом, а потім опиняються у фокусі.
Один ключ. Одна бджола. Один меч. Одна корона. Одне серце. Одна пір’їна.
Кубики заспокоюються, зупиняючись, та перш ніж останній з них застигає, дно ніші падає, і вони зникають у темряві.
— Що йому випало? — запитує Мірабель. — Стривай, дай угадаю — мечі та… ключі, мабуть.
— Усього по одному, — повідомляє Закарі. — Гадаю, так, хіба що символів більше ніж шість.
— Ха, — озивається дівчина тоном, який Закарі не може розгадати, і знову дає йому потримати Доріана, який тепер, коли в пам’яті ожили спогади про його оповідь і тонкий лимонний аромат, здається більш присутнім. Тут унизу тепліше, ніж запам’яталося Закарі. Він раптом збагнув, що десь загубив позичене пальто.
Мірабель з протилежного боку кімнати бере чарочку з кришкою, уважно розглядає її, а тоді відкриває і випиває. Здригається й повертає чарочку до ніші.
— Який у неї був смак, коли ти пив? — запитує вона Закарі, знову беручи Доріана за руку.
— Е-м-м… Медово-ванільний помаранчевий квіт з прянощами, — озивається хлопець, пригадавши той схожий на лікер напій, однак перелік присмаків не передає всього сповна. — Із сильним смаком алкоголю, — додає він. — Чому питаєш?