— Пане Мухурі! — вигукнув стерновий. — Зараз ми саме під'їдемо до місця, де дуже зручно заночувати. Зупинитися тут чи плисти далі? Все одно вітрило не тягне — вітер малий.
— Заночуємо тут, — вирішив добродій Мухурі.
— Веслуйте до берега! — наказав стерновий.
Три веслярі дружно вдарили веслами по воді. Бхомбол знову вийшов з-під навісу й наблизився до одного з веслярів.
— Дайте мені весло, — попрохав він.
— Це ж не ваша справа, пане. Вам буде важко.
— Я вмію веслувати. — І, відсторонивши весляра, Бхомбол сів на його місце й заходився веслувати разом з іншими. Поранена рука ще не загоїлась, і Бхомболові було боляче.
— То ви справді вмієте, пане! — здивувався весляр.
Бхомбол, нічого не відповідаючи, став веслувати ще ретельніше.
Коли човен наблизився до завороту, сонце вже сіло. Хмари на небі зарожевіли, прямо над головою пролетіли зграєю чаплі. Бхомболового човна, стрибаючи по хвилях, обігнав маленький човник. У ньому хтось грав на гармонії й співав.
Випірнув дельфін і знову сховався під водою. Сутеніло. На березі де-не-де засвітилися вогники.
— Агов! — лунав чийсь голос.
Весляр, котрого змінив Бхомбол, сказав:
— Ну досить, пане, тепер дайте мені.
Бхомбол стомився і радий був віддати весло, але удав, що хоче веслувати ще. Тоді весляр підняв Бхомбола і сам сів на його місце.
Показався базар.
— Ти трохи відпочинь, Бхомболе, — сказав добродій Мухурі.
Тримаючись рукою за навіс, Бхомбол стояв і важко дихав. Прохолодний вітрець приємно освіжав його.
Човен підплив до пристані й зупинився рядом з іншим човном, який уже стояв там. Тільки-но вони причалили, як чийсь голос із сусіднього човна запитав:
— Куди пливете?
— В Дургапур, — відповів стерновий.
— Пасажири є?
— Є, з Чормадаріпура. Їх везе стерновий… — Він назвав себе.
Більше запитань не було.
— Пане Мухурі, — сказав стерновий, — якщо хочете вечеряти, ми розкладемо багаття.
— Не варто, у нас є дещо готове. Крім того, зараз ми сходимо на базар і щось прикупимо в кондитера Лоті.
Добродій Мухурі зійшов на берег. Слідом за ним з ліхтарем у руці вийшов із човна Шучі. В другій руці він тримав, як завжди, палицю. Нащо йому ліхтар? Ніч була така місячна… Вода тьмяно виблискувала. Десь далеко-далеко кигикала чайка.
Веслярі й стерновий зійшли на берег і трохи осторонь заходилися розводити багаття. Бхомбол зазирнув під навіс. Дружина добродія Мухурі сиділа перед ліхтарем і діставали з мішка смажений рис, коржики і ще щось.
— Іди, синку, попоїси, — покликала вона Бхомбола. — Сьогодні обійдемося цим.
Бхомболові дуже хотілося їсти.
— У нас тут немає посуду! — скаржилась жінка. — Нема навіть бананового листя. Простели край свого дхоті.
Вона насипала йому смаженого рису в ріжок дхоті, поклала солодощів з кокосового горіха і кілька тягучок.
— І ти підстав край свого сарі, — обернулась дружина добродія Мухурі до дочки.
Бхомбол і Молоті посідали поруч і заходилися їсти хрумкітливий смажений рис. Попоївши, Бхомбол напився з глечика води, сполоснув лице і вийшов на палубу. Ніхто не помітив, як він зійшов на берег.
12. У ДОБРОДІЯ МУХУРІ
День був базарний. Та коли Бхомбол зійшов на берег, базар уже кінчався. Тільки в двох-трьох рундуках ще світилося: там пакували товар, рахували гроші, зачиняли ставні. Кілька пізніх покупців ще ходили поміж рундуками. Решта з купленим крамом на голові йшла до виходу.
Бхомболові дуже хотілося подивитися базар. Хлопець цілий день сидів у човні і страшенно знудився. Ноги його з задоволенням ступали по твердій землі. Спочатку він не помітив, що базар увесь запльований бетелем, всюди валялося сухе листя, недоїдки, сміття. Бхомбол чвалав прямо по грязюці, не дивлячись собі під ноги. Скрізь стояли вози. Збоку від них ліниво пощипували траву прив'язані до огорожі воли. Візники сиділи під манговим деревом і варили на багатті вечерю. Один із них щось наспівував.
Від мерехтливих полисків вогню тіні людей тремтіли, видовжувались і зникали. На другому березі річки в далині завили шакали. У відповідь загавкали собаки на базарі. Шакали давно вже замовкли, а собаки не переставали валувати.