13 Думаю часом таке: втїшить мене постеля моя, ложе моє поможе менї, горе моє перетерпіти;
14 Та бо ти жахаєш мене снами, й видивами лякаєш мене,
15 Так, що душа моя бажає лїпше перериву дихання, лїпше смертї, нїж удержання костей моїх.
16 Омерзїло менї життє. Чи ж вічно жити менї? Відступи від мене, - та ж днї мої, се марнота!
17 Що ж бо таке чоловік, що його так цїнуєш, та звертаєш на його ввагу твою,
18 Та що-ранку звідуєшся до його, й що хвилинки вивідуєш його?
19 Докіль же не полишиш, докіль не відойдеш від мене, докіль і слини менї не даси проковтнути (спокійно)?
20 А коли я провинив, то що вчиню тобі, ти наглядниче людей! Чому вчинив єси мене таким мерзенним собі, так що й я самий став тягарем собі?
21 Та й чому ж би не простити гріха менї й не зняти з мене проступку мого? та ж от, я ляжу в землю, а завтра, хоч би ти й шукав мене, мене вже не буде.
Йов 8
1 І відповів Билдад Савхеаський та й сказав:
2 Довго ще ти будеш говорити таке? - слова уст твоїх, мов розбурханий вітер!
3 Чи то ж Бог вивертає суд; і Вседержитель перевертає правду?
4 Коли дїти твої перед ним согрішили, то він і подав їх у руки проступків їх.
5 Скоро же ти шукати станеш Бога та помолишся до Вседержителя,
6 І наколи чист єси й прав, то він зараз стане над тобою й втихомирить оселю правди твоєї.
7 І хоч би зпершу було в тебе мало, то опісля буде дуже багато.
8 Бо спитай тільки у давнїх родів і збагни постерігання батьків їх, -
9 Бо ми вчорашні собі й нїчого не знаєм, тим що наші днї тїнь на землї, -
10 А вони скажуть тобі й з серця свого випустять слова:
11 Чи піднімаєсь в гору сїтник без мочарі? чи росте рогозина на безводдї?
12 Вона молоденька й не підтята, а всихає борше, як инша трава.
13 Така сама доля всїх тих, що забувають Бога, й надїя лицемірнього погибне;
14 Впованнє його підрізане, а певність його - сїть павукова.
15 Він обіпреться на дім свій, та не устоїть; вхопиться його, й не вдержиться.
16 Він зеленїє на сонцї, аж поза сад сягає галуззє його;
17 В каміннє вплїтаєсь коріннє його, між каміннє врізуєсь воно;
18 Та коли вирвуть його з місця його, то місце одцураєсь його, (скаже): не знаю тебе!
19 От яка втїха на дорозї його! а з землї инші виростають.
20 Бачиш: Бог не одпихає безвинного, але й не піддержує руки лиходїїв.
21 Він сповнить ще сьміхом і твої уста й губи твої - радїсним викликом.
22 Ненавидники твої вкриються соромом, і намет безбожників зникне.
Йов 9
1 І відповів Йов і сказав:
2 Правда! я знаю, що так; але як оправдаєсь чоловік перед Богом?
3 А хоч би схотїв стати з ним на прю, то з тисячі й на одно не з'умів би одказати.
4 Він серцем премудрий і великий силою; хто проти його вставав та й бував з'упокоєн?
5 Він переносить гори й не пізнають їх; він перевертає їх в гнїву свойму;
6 Він рушає землю з її місця, і стовпи її колихаються;
7 Скаже сонцеві, - і не зійде, й на звізди печать покладає.
8 Він самий напинає небеса й ходить по валах морських.
9 Він і Ведмедя саздав, Орийон і Плеяди, й зорі cкриті на полуднї;
10 Творить великі дива, недовідні, безлїчні.
11 Ось, він перейде попри мене, й не побачу його; промайне, й не замічу його.
12 Візьме, та хто заборонить йому? Хто скаже йому: що се ти робиш?
13 Коли Бог не одверне гнїву свого, впадуть перед ним володарі горді;
14 Як же менї відказувати йому та прибірати слова проти його?
15 Хоч би я й прав був, озиватись не буду, а вмоляти му суддю мого.
16 Як би я покликнув, а він відповів менї, то я не поняв би віри, що мій голос вислухав той,
17 Що в хуртовинї мене поражає, й без вини мої рани намножує,
18 Та не дає менї спокійно й відотхнути, а без міри годує мене горем.
19 Коли питати про силу, то він один могучий; коли же про суд, та хто зведе мене з ним?
20 Буду я оправдуватись, то самі мої уста обвинуватять мене; як я безвинний, то він вину в менї знайде.
21 Так! я не винен; байдуже менї жити; нїзащо менї життє.
22 Все одно; тим то й сказав я, що він (як схоче) губить безвинного й беззаконного.
23 Як того вбиває одразу бичем, то з муки невинних сміється.
24 Земля оддана в руки безбожникам; він слїпить очі суддям її. А коли не він, то хто ж инший?
25 Днї мої хутші од гонця, - мчаться, не бачивши долї;
26 Мчаться, мов човни легкі, мов орел, що кидаєсь на здобич.
27 Як я скажу собі: забуду жалощі мої, виясню мій хмурий вид, підбодрю моє серце,
28 То знов муки мої лякають мене, знаю бо, що не признаєш мене безвинним;
29 А скоро я винуватий, так чого надармо й силкуватись?
30 Хоч би я й снїгом обмивсь і найчистїйше очистив руки мої,
31 То й тодї ти трутиш мене в багно, та й одежа моя буде мною гидитись.
32 Він бо не людина, як я, щоб я міг одповідати йому й йти вкупі з ним на суд!
33 І проміж нас нїякий посередник не стане, щоб положив руку на нас обох.
34 Нехай же відверне він від мене бича свого, й страх його нехай не лякає мене, -
35 А тодї я говорити му й не збоюсь його, бо я сам собою не такий.
Йов 10
1 Омерзїло душі моїй життє моє; то ж дам я волю смуткові мойму; говорити му в горю душі моєї.
2 Я скажу Богу: Не обвинувачуй мене, а обяви менї, за що мене так переслїдуєш?
3 Чи тобі се добрим видиться, що так пригнїтаєш, що байдуже тобі дїло рук твоїх, а на раду безбожників посилаєш сьвітло?
4 Чи в тебе очі людські, чи по людськи ти бачиш?
5 Чи в тебе днї, як людські, й роки твої, як у людини,
6 Що ти аж шукаєш скази в менї й розвідуєшся, чи є гріх у менї,
7 Хоч знаєш, що я не проступник, та нїкому ратувати мене з руки твоєї?
8 Руки твої трудились надо мною, й виробили ввесь мій образ навкруги, - й ти губиш мене?
9 Спогадай, що ти наче глину, обробив мене, а тепер у порох обертаєш мене?
10 Чи ж не ти вилив мене молоком і згустив мене сиром.
11 Скірою й тїлом з'одяг мене, а кістьми й жилами скріпив мене,
12 Життє й милость дарував менї, а опіка твоя хоронила духа мого?
13 Але й те скривав ти в серцї свойму, - я знаю, що се й було в тебе (на думцї), -
14 Що, як я провиню, ти взнаєш і не зіставиш гріха мого без кари.
15 Горе менї, коли я провинив! а хоч я о я без гріха, то не зважуся підвести голови моєї. О, я понижений аж надто; то ж зглянься на біду мою;
16 Вона щораз більша. Ти женеш за мною, мов лев, і знов нападаєш на мене й чудним (силою) показуєш себе в менї.
17 Виводиш нових твоїх сьвідків проти мене; збільшуєш гнїв твій на мене, і біди, щораз нові, стають боєвою лавою проти мене.
18 І про що вивів єси мене з утроби? Лучше б я вмер був, як мене ще не бачило нїчиє око;
19 Нехай би я, як не бувший на сьвітї, з матїрнього живота перенесений був у гріб.
20 Чи ж не мало вже днїв моїх? Перестань же, відступи від мене, щоб я хоч трохи очуняв,
21 Покіль пійду - й не вернусь - в країну темряви й тїнї смертньої,
22 В країну мрака, яким є пітьма тїнї смертньої, де нема порядку, де темрява, як сама чорна пітьма.
Йов 11
1 І промовив Зофар із Нааму й сказав:
2 Чи вже ж на безлїч слів не треба давати одвіту? Чи вже ж говорун мусить бути праведний?
3 Нїби твоє пусте базїканнє заставить людей мовчати, щоб ти на глум підіймав, а не було кому тебе пристидати?
4 Ти говорив: Я суджу право, й чист я в тебе перед очима.
5 А коли б так Бог схотїв промовити, й отворив уста свої до тебе,
6 Та показав тобі тайни премудростї, й що тобі вдвоє більше належало б терпіти! Тим то знай, що Бог дещо з проступків твоїх подав у непамять.
7 Чи то ж ти зможеш умом ізбагнути Бога? Чи зможеш Вседержителя (путь) до конця прослїдити?
8 Та ж він висший небес, - що ж ти вдїяти зможеш? глибше він всїх безоденѸ т, - що можеш зрозуміти?
9 Міра його довша нїж земля, ширша над моря.
10 Вхопить кого й закує в окови та поставить на суд, хто відверне його?
11 Бо він знає людей лицемірних, і бачить проступок, - та й чи ж не зверне на його уваги?