12 Та пустоголовий чоловік мудрує, хоч людина родиться так, як осля дике.
13 Але коли ти очистиш серце твоє й простягнеш ід йому руки твої,
14 І коли нечисть на руцї в тебе, а ти відкинеш її, й не дозволиш, щоб проступок пробував у шатрі твойму,
15 Тодї піднімеш (сьміло) незамаргане лице твоє, й стояти меш твердо й не будеш боятись.
16 І тодї забудеш біду, й хиба, як про воду, що протекла, згадувати меш про неї.
17 І яснїйше, анїж південь, попливе життє твоє, й прояснїєш, мов ранок.
18 Певність у тебе тодї із надїєю буде; ти захищен, і можеш безпечно почивати.
19 Будеш лежати собі, й не буде нїкого, хто б тебе страшив, і многі стануть запобігати (ласки) у тебе.
20 Очі ж ледачих (від плачу) потемнїють, і охорона їх пропаде, й надїя їх зникне.
Йов 12
1 І відповів Йов і сказав:
2 Справдї так! Тілько ви одні люде, і з вами вмре разом і мудрість!
3 Але ж і в мене є серце, як у вас, не стою я позаду; та й хто ж не знає сього самого?
4 Посьміхом другові мойму стався я, що до Бога кликав і Бог одвічав менї; посьміхом - чоловік справедливий і невинний!
5 Оттак, по думцї того, що сидить собі спокійно, нїзащо є лучиво, призначене тим, що їх ноги потикаються.
6 За те спокійні й безпечні домівки в грабителїв, роздратовуючих Бога, бо вони Бога, неначе в руках своїх носять!
7 І справдї: спитай у зьвірят, а вони навчать тебе, - в птаства під небом, а воно з'ясує тобі;
8 Або поговори з землею, а вона повчить тебе, та й риби в морі скажуть тобі:
9 Хто з усього того не взнає, що рука Господня сотворила се?
10 В його руцї дух всього живучого й душа кожного людського тїла.
11 Чи ж не ухо розбірає слова, й чи не язик доходить смаку страви?
12 Так і в старцїв мудрість, а в довголїтників розум.
13 У него ж (Бога) премудрість і міць; в його рада й розум.
14 Що він розорить, того вже нїхто не збудує; кого він зачинить, нїхто йому не відомкне.
15 Задержить води, - все повисихає, пустить їх, - розбурять землю.
16 У його сила й премудрість, перед ним той, хто зблудив, і той, хто звів із дороги.
17 Він приводить порадників до нерозваги, а суддїв до дурноти.
18 Здіймає пояс із царів, і оперізує верівкою стан їх;
19 Уймає князям їх почестї, й повалює хоробрих;
20 Уймає проречистим язик, і в старцїв мутить розум;
21 Окриває стидом людей значніх, і безсилить потужних;
22 Виявляє, що глибоко крилось у темряві, й виводить на сьвітло, що в тїнї смертній;
23 Множить народи й вигублює їх; розсїває народи, й збірає їх докупи.
24 Віднімає розум у голов народів землї й пускає їх блудом у пустинї, де нема шляху;
25 Помацьки ходять вони в темряві без сьвітла, й заточуються, неначе пяні.
Йов 13
1 От же все це вбачало око моє, чуло ухо моє й затямило собі.
2 Скілько ви знаєте, знаю й я, бо я не пущий за вас.
3 Та я до Вседержителя рад би говорити, я з Богом бажав би розправляти.
4 Ви ж тілько льжу куєте; всї ви лїкарі безварті.
5 О, коли б ви мовчали! се була б ваша мудрість.
6 Слухайте ж мого осуду, й розважте відповідь із уст моїх:
7 Чи справдї належало вам задля Бога неправду сплїтати, й задля його льжу говорити?
8 Чи належало вам притворювятись перед ним і за Бога так змагатись?
9 А на добре ж воно вийде, коли він схоче вас вивідувати? Чи й його ви так само ошукаєте, як оманють чоловіка?
10 Грізно скарає він вас, хоч ви потайно й притворюєтесь.
11 Чи вже ж велич його не страхає вас, і страх перед ним не нападає на вас?
12 Упомини ваші, як попіл, покрепи ваші - покрепи глиняні.
13 Замовчіте передо мною, а я буду говорити, хоч би й що менї сталось.
14 Чого ж би менї торгати тїло моє зубами моїми, й до життя мого простягати руку мою?
15 Ось, він убиває мене, та я не перестану надїятись; я бажаю лиш оборонити поступки мої перед лицем його.
16 А се вже буде оправданнєм менї, бо ж підлестник чей же не явиться перед лицем у його!
17 Вислухайте ж уважно слово моє й ясуваннє моє ушима вашими:
18 Ось, я завів суд над справою: знаю, що вийду виправданим.
19 Хто зможе стати проти мене? Бо я борзо вмовкну й віддам дух.
20 Тілько двох речей не чини (Боже) зо мною, а тодї я не ховати мусь від обличчя у тебе:
21 Одверни від мене руку твою, й страх перед тобою нехай не потрясає мене.
22 Тодї зви, а буду відповідати, або я говорити му, а ти відказуй менї.
23 Скілько ж у мене сказ і гріхів? Покажи менї проступок мій і гріх мій!
24 За що ти скриваєш лице (ласку) твоє, й за ворога маєш мене собі?
25 Хочеш хиба стерти зірваний листочок, і за сухою соломинкою гнатись?
26 Пишеш бо засуд гіркий на мене й дописуєш менї гріхи з молодостї моєї;
27 Ноги мої в кайдани куєш, і всї стежки мої назираєш, і ходиш слїдом ніг моїх.
28 Я ж, мов глина, розпадаюсь, як одежа, що її міль переїла.
Йов 14
1 З жінки родиться чоловік, і короткий вік свій у журбі проводить;
2 Квіткою він виходить та й поникає; тїнню пробігає й не зупиняєсь.
3 І на такого ти отвираєш очі твої, і зовеш мене на суд із тобою?
4 Хто з нечистого може чистим родитись? Анї один.
5 Коли ж йому днї визначені, й число місяцїв його в тебе, коли ти назначив йому гряницю, що її не переступить,
6 То відступи від його, так, позирни куди геть, нехай він одпочине, покіль, як той поденщик, не скінчить дня свого.
7 Дереву є хоч надїя, що воно, й зрубане, знов одродиться, й пагонцї з його одростати не перестануть;
8 Та хоч його корінь в землї й перетрухне й пень його завмре в поросї,
9 Але, як тільки почує воду, воно пустить паростки й поросте галуззєм, наче б новопосаджене; -
10 А чоловік, як умре, розпадає ся; відойшов, і де він подївся?
11 Води зникають із озера, й ріка посякає й висихає:
12 Так і людина ляже й не встане; покіль конець небесам, не пробудиться й не підоймесь із сну свого.
13 О, коли б ти да сховав мене в преисподнїй і там держав мене, аж покіль гнїв твій перейде, й положив реченець, і спогадав знов про мене!
14 Засне людина, та чи знов оживе ж коли небудь? Через усї днї визначеного менї часу дожидав би я, покіль прийшла б менї зміна.
15 Ти кликнув би, а я дав би відповідь тобі, й ти подав би ласку твору рук твоїх;
16 Бо тодї ти лїчив би кроки мої, та не підстерігав би гріха мого;
17 Ти б запечатав тодї переступ мій, й провину мою закрив би.
18 Та як гора, падаючи, розсипається, й скала сходить з місця свого;
19 Як вода стирає каміннє, а розлив її змиває пил земний, так і надїю людську ти в нїщо обертаєш.
20 Ти тїсниш його до кінця; змінюєш вид його й відсилаєш.
21 Честь його дїтям, чи нї, він того не знає, понижені вони - йому те байдуже;
22 Та (покіль жив,) тїло його на йому болестї чує, а душа його в йому в страданнях сумує.
Йов 15
1 І відказав Елифаз із Теману й промовив:
2 Хиба ж стане мудрий відповідати своїм пустим знаннєм і сповняти нутро своє вітром палючим,
3 Виправдувати себе словами марними й бесїдою, що не має нїякої сили?
4 Ти ж і ввесь страх відкинув і за малу маєш собі річ, говорити до Бога!
5 Се ж безбожність твоя настроїла так уста твої й ти вибрав язик лукавих!
6 Тебе усуджують власні уста твої, а не я, і твій язик говорить проти тебе.
7 Хиба ти первим родивсь чоловіком і перше, нїж гори, сотворений?
8 Хиба в Бога ти в радї бував і (його) премудрість собі присвоїв?
9 Що знаєш ти, чого б і ми не знали? Що розумієш ти, чого б і ми не розуміли?
10 Є й проміж нами сїдоголові й старцї, що перейшли віком і батька твого.
11 Хиба ж се мала річ, щоб Бог тебе потїшив? чи й сього ти не знаєш?
12 Куди пориває тебе серце твоє, й куди так гордо спозираєш?
13 Чому ти справив проти Бога дух твій і устами твоїми такі слова верзеш?
14 Що таке чоловік, щоб йому бути чистим, і хиба праведен той, хто вродився від жінки?