29 Як упокій він дарує, - хто тодї потрівожить? як він своє лице заховає, хто на його спогляне? - все одно, чи народ, чи один чоловік,
30 Щоб лицемір не царював, блазнячи народ.
31 От як треба до Бога говорити: Я потерпів кару, - більш не буду грішити;
32 А чого я не розумію, - ти навчи мене, і скоро вчинив беззаконність, вже більше не буду.
33 Чи то ж по твойму судові має він одплачувати? І як ти відкидаєш, то й ти маєш вибірати, а не я; говори ж, що знаєш.
34 Люде розумні скажуть менї, а так само й кожний чоловік мудрий, що мене чує:
35 Йов говорив нерозумно, й у словах його нема глузду.
36 Я б хотїв, щоб Йова докладно питано, після відповідей його, які лицюють хиба людям безбожним.
37 Інакше він до гріха свого придасть іще й відступ (од Бога), та буде ще перед нами й в долонї плескати, й наговорить іще більше проти Бога.
Йов 35
1 І вів Еліуй далїй свою річ і говорив:
2 Не вже ж видиться тобі се справедливим, що ти сказав: Я праведнїйший, анїж сам Бог?
3 Ти бо сказав: що за користь менї, й що прибуло б менї з того навперід, як і послї того, як би я согрішив?
4 Я відкажу й самому тобі й твоїм друзям з тобою:
5 Глянь лиш на небо й побач; глянь на хмари, що над тобою.
6 Як ти грішиш, що за шкоду йому причиняєш? і хоч би ти проступки твої незнати як збільшив, то що вдїєш ти йому?
7 Коли ти праведен, що ж даєш йому? або що він з руки в тебе візьме?
8 Безбожність твоя причинить шкоди тільки чоловікові, та й праведність твоя буде хосенна синові чоловічому.
9 Під силою угнїтаючих стогнуть угнетені й нарікають під рукою можних;
10 Та нїхто не говорить: Де Бог, мій сотворитель, що його й в ночі осьпівують?
11 Що більш, як зьвіррє земне, нас навчає, і більш, як птаство піднебесне, врозумляє?
12 Хоч і кричать, не відказує, задля гординї злих людей.
13 Але се неправда, будьто Бог не чує й Вседержитель не вглядає в те.
14 Хоч ти й сказав, що не бачиш його, та суд уже готовий у його, - жди його.
15 Але тепер, тим що гнїв Божий не навідав його, й він іще не спізнав його по всїй лютостї його,
16 Відчинив Йов легкодушно уста свої й розкидає нерозважно словами.
Йов 36
1 І провадив Еліуй річ дальше й говорив:
2 Зажди ще трохи; я покажу тобі, що маю ще дещо про Бога сказати.
3 Почну розслїди мої здалека й стану в оборонї справедливостї Творця мого.
4 Льжи бо певно нема в слові мойму; явлюсь тобі в повнотї знання мого.
5 Знай, Бог могучий, однакже не гордить сильним, що кріпкий серцем.
6 Але він і не піддержує безбожників і дає придавленим, що їм належить.
7 Не одвертає очей він од людей правих, і на все саджає їх поруч із царями на престолї й приводить до поваги.
8 Як же инші в кайданах і звязані повороззєм нужди -
9 Він їх дїла їм покаже й гріхи їх превеликі;
10 Та відтулює їм ухо, щоб розуміли, й велить завернутись од їх ледачих учинків.
11 І, як послухають та стануть йому служити, то й провожати муть днї свої в щастї, і лїта свої в радощах;
12 Як же не послухають, - згинуть од (Божого) стрілу й визівнуть духа в слїпотї своїй.
13 Лукаві же - вони зрушують серцем своїм гнїв (Божий); вони й не кличуть до його, коли закує їх в кайдани;
14 Тим і мруть вони в молодощах, а життє їх із блудниками.
15 Бідного ж він рятує з біди його, і в тїснотї відтулює ухо його*.
16 Викликав би й тебе він з тїсноти на місце просторе, де нема притиску, й на столї твойму страва повна була б товщі.
17 Да в тебе повно розсудів безбожних, а суд і присуд - укупі.
18 О, нехай не вдарить тебе гнїв Божий карою! І найбільший викуп не спас би тебе.
19 Чи ж дасть бо він яку цїну твому багацтву? Нї, - анї золотові, анї нїякому скарбові.
20 О, не бажай тієї ночі, коли й народи з своїх місць зникають!
21 Остерегайсь, не нахиляйсь до безбожностї, яку ти волїєш, нїж тихо страдати.
22 Глянь, Бог у силї величен, і де такий, як він, законодавець?
23 Хто йому вкаже дорогу його; хто скаже: Ти чиниш несправедливість?
24 Памятай на те, щоб його дїла хвалити, що їх люде видять.
25 Всї бо люде можуть їх бачити; чоловік може їх і надалеки постерігати.
26 Ось, Бог великий й годї нам його поняти; лїт його нам не злїчити.
27 Краплями збірає він води, а вони силою виливаються дощем;
28 Ринуть вони із хмар, і густо лиються на людей.
29 А хто може зміркувати, як за далеко облаки сягають, або тріск у шатрі його?
30 А ось, він обливає його сьвітлом своїм і покриває дно моря.
31 Звідси судить він народи, звідси дає багату поживу.
32 В жменях держить блискавицю й приказує їй, кого вдарити.
33 Грім дає знати про неї, та й скот відчуває, що дїєсь.
Йов 37
1 А від сього тремтить серце в менї й зрушилось із місця свого.
2 Слухайте, слухайте грому; се голос, що виходить із уст його.
3 Попід усїм небом реве він, блиск його - на всю землю.
4 Ззаду його гуде голос; грімить він голосом величі своєї й не з'упиняє його, коли голос його почуто.
5 Гласом своїм грімить Бог предивно, творить дїла великі, нам недослїдимі.
6 Він каже снїгові: Окрий землю! Ливень і дощ в його волї.
7 Людям печатає руки**, щоб усї взнали дїло його.
8 Зьвір утїкає в свій сховок і держиться в своїх леговищах.
9 Буря приходить з полудня, з півночі ж - студень.
10 Від подиху Божого стає лід, і поверхність води стинскється.
11 Вогкостю наповняє він хмяри, а облаки сиплють сьвітло його,
12 І пускаються вони в напрямі намірів його, щоб виконати те, що він приказує їм, на поверхнї заселеної землї,
13 Він велить їм ійти або на скараннє, або на благословеннє, або на помилуваннє.
14 Слухай же сього, Йове; стій і роздумуй чудні дїла Божі.
15 Знаєш же, як він послугуєсь ними, та як із хмари сьвітло викликає?
16 Розумієш же рівновагу хмар, се чудне дїло (Бога) найзвершеннїйшого в знаннї?
17 Як нагрівається одїж твоя, коли він спокійно дихне від полудня?
18 Або може то ти напинав з ним небеса, тверді, як дзеркало лите?
19 Навчи нас, що сказати йому? Ми бо в тій темряві нїчого поняти не можем.
20 Чи буде йому звіщено, що я говорю? Хиба ж сказав хто, що сказане доходить до його?
21 Тепер не видко ясного сьвітла зпоза хмар, але повіє вітер, і проясниться.
22 Сьвітла погода приходить із півночі, а кругом Бога страшна величність.
23 Вседержитель! Ми розумом дослїдити не можем його. Він великий силою, судом і повнотою правосуду. Він же нїкого й не пригнїтає.
24 То нехай впокоряються перед ним люде, й нехай дрожать перед ним усї, що в серцї мають себе за мудрих!
Йов 38
1 Озвався Господь до Йова з бурі й промовив:
2 Хто сей, що затемнює задуми мої нерозумними словами?
3 Зараз підпережи чересла твої*, як мужеві годиться: Я питати буду, ти ж відказуй менї:
4 Де тодї був ти, коли я закладав основи землї? Скажи, коли знаєш!
5 Хто визначив міру її, чи знаєш? або хто протягав шнур по нїй?
6 На чім оперто підвалини її, або хто заложив угловий камінь її,
7 Як тим часом всї ранні зорі веселилися, і всї сини Божі викликували з радощів?
8 Хто запер, мов би ворітьми море, як воно ринуло, та, неначе з матернього лона, вийшло,
9 Як я зробив йому хмари одежою, а мряку пеленами його,
10 Та вказав йому гряницї, поставив засови й ворота,
11 І сказав: ось покіль доходити будеш, а далїй не перейдеш, і тут межа надутим филям твоїм?
12 Чи давав єси коли на віку твойму наказ ранкові, або вказав зорі місце, (де зачервонїти)
13 Та щоб обхопила краї землї, а земля стрясла з себе безбожників;
14 Щоб земля перемінила вид свій, мов глина під печаткою, та стала, мов барвиста одежа,
15 А безбожникам щоб одняте було сьвітло, і сьмілива рука їх зломилась.
16 Чи то ти сходив у глибину морську та провірював безодню?
17 Чи ворота смертні тобі відчинялись, чи бачив ти двері темряви страшної?