17 Бо вони їдять хлїб беззаконностї, а вино попивають (з добра), що насильством придбали.
18 Стежка праведних - се та зоря, що зорить рано вранцї, і сьвітить яснїйше та яснїйше аж до повного дня.
19 А путь безбожників - темна темрява; вони не знають, де їм доведеться спіткнутись.
20 Сину! слухай слова мої з увагою пильно, прихиляй твоє ухо до того, що я промовляю;
21 Не давай їм з очей твоїх зникнути; заховай їх у самій серединї в серцї твойму.
22 Бо життє вони для того, хто їх знайде, і здоровлє для всього тїла його.
23 Бережи твоє серце, мій сину, над усе, що бережеться, бо з нього виходить усе, чим живемо.
24 Відкидай від себе лукавство уст, і зрадливість язика держи оддалїк від себе.
25 Очі твої нехай просто позирають, і війки твої нехай справляються впрост навперед тебе.
26 Обдумуй стежку ногам твоїм, і всї ходи (вчинки) твої нехай будуть постійні.
27 Не звертай нї праворуч нї лїворуч, і держи твою ногу від зла далеко.
Приповiстi 5
1 Мій сину! слухай уважно мудростї моєї і прихиляй ухо твоє до розуму мого,
2 Щоб заховав собі розсудок, та щоб уста твої хоронили розум. Не слухай хитрощів женщини;
3 Мед бо тече з уст чужої жінки, маснїйша над оливу бесїда в неї;
4 Та наслїдки від неї, як полин, гіркі, й госѻїЂрі, як той меч обосїчний.
5 Ноги її простують до смертї, ступнї її доходять до безоднї.
6 Як би ти захотїв слїдити за стежкою життя її, то (побачиш, що) дороги її - се манівцї, й ти не розізнаєш їх.
7 Тим то, дїти мої, слухайте мене й не відхиляйтеся від мови з уст моїх.
8 Держи дорогу свою далеко од неї, й до дверей її домівки не наближуйсь,
9 Щоб здоровля твого не оддав другій людинї й лїт твоїх мучителеві;
10 Щоб ти не годував чужих твоїм достатком, та щоб твої труда в чужий дом не переходили.
11 Навпослї ти будеш стогнати, як тїло твоє й снага твоя вичерпаєсь, -
12 Та й скажеш: О, чом же я ненавидїв науку, а серце моє не зважало на впоминання;
13 Чому я не слухав голосу вчителїв моїх, не нахиляв уха мого до наставників моїх;
14 Ось я трохи що не попав у всяке зло посеред збору й громади!
15 Пий воду з твоєї криницї, тую, що тече з власного колодязя.
16 Нехай джерела твої не розливаються по улицях, потоки твої по майданах;
17 Нехай вони тобі одному належать, а не чужим тобі.
18 Нехай тобі благословене буде джерело твоє, - і втїшайсь другинею молодощів твоїх,
19 Мов ланею любою, мов серною красною; її груди нехай впоюють тебе по всяк час, в любощах її кохайся заєдно.
20 Про що тобі, мій сину, лакомитись на чужу, й горнутись до грудей сторонньої?
21 Бо в Господа людські путї перед очима; він міряє всї стежки його.
22 Безбожника його ж безбожество вловляє, і в путах гріха свого седить він.
23 Він умирає без науки й в безумі свойму теряєсь.
Приповiстi 6
1 Мій сину! коли ти за ближнього твого поручився й дав руку твою за другого, -
2 То ти звязав себе словами з власних уст твоїх, обіцянкою сам собі сїло накинув.
3 Вчини ж, мій сину, ось що, щоб звільнити себе, - бо ти попався в руки ближньому твому: йди, впади йому, твойму ближньому, в ноги;
4 Не дай твоїм очам нї сну, анї задрімати - війкам твоїм;
5 Рятуй себе, як серна, з руки, як пташка з рук птахоловця.
6 Йди, лїнивий, до мурашки, приглянься її дїланню, й навчись розуму.
7 Нема отамана у неї, нї наставника, нї зверхника;
8 А лїтом готує вона хлїб собі, збірає в жнива корм свій.
9 Докіль спати меш, лїнивче? коли ти встанеш зо сну твого?
10 Не довго поспиш, не довго дрімати меш, не довго полежиш, згорнувши руки;
11 А прийде, як волоцюга, біднота на тебе, й недоля твоя, мов той сїпака.
12 Чоловік лукавий, чоловік безбожний ходить із льживими устами;
13 Моргає він очима, потирає ногами, дає знаки палцями своїми;
14 У серцї ж у його омана; він придумує лихо по всяк час, розсїває незгоду.
15 За се нагло прийде погибель на него, буде, як стій, розбитий - без рятунку.
16 От шестеро речей, ненавидних у Бога, ба семеро, гидких душі його:
17 Се очі горді, язик, що лжу сплїтає, руки, що кров безвинну проливають,
18 Серце, що кує лихі задуми, ноги, що біжять сквапно до злого,
19 Се сьвідок, що ясить-видумує неправду, та незгоду між братами розсїває.
20 Храни, мій сину, що твій батько заповідає, й материної науки не цурайся;
21 На серцї їх собі по всї часи навяжи, повісь собі їх на шиї.
22 Як ходиш ти, нехай дорогу тобі вказують; як ти лежиш і спиш, нехай тебе чатують:
23 Бо заповідь - се твій сьвітильник, навчаннє - се сьвітло, дорога ж до жизнї - се докір і наука;
24 Щоб остерігати тебе од ледачої женщини, від підлестного язика чужої.
25 Не пожадай вроди її в серцї твойму, й не давай себе принадити морганнєм її;
26 Бо задля блудницї убожіють до кусня хлїба, а мужняя жена вловляє дорогу душу.
27 Чи жару ж набереш у пазуху, й не прогорить платтє твоє?
28 Чи пійдеш по жару, не спікши ніг собі?
29 Таке жде кожного, хто входить до жінки ближнього свого: хто дотикнеться її, не буде без вини.
30 Про злодїя нїхто байдужен не буває, хоч би він крав голодний, щоб попоїсти;
31 А вже як спіймається, то заплатить у семеро все; що має він в домівцї, все втеряє.
32 Хто ж перелюбствує з жінкою чужою, ума в його нема; той губить душу свою, хто се чинить.
33 Побоїв і сорому набереться він, і безчесть його не зотреся.
34 Бо ревнованнє й лютість мужа не пощадить в день пімсти;
35 Не прийме він нїякого викупу й не вдовольниться, хоч би ти й як багато давав дарів.
Приповiстi 7
1 Сину мій! хорони слова мої, й заповідї мої ховай у себе.
2 Хорони заповідї мої й жий, і науку мою, як зїницї очей твоїх.
3 Понавязуй їх на палцї собі, й понаписуй їх на скрижалях серця твого.
4 Скажи премудростї: Ти сестра моя! а розум назви рідним (братом).
5 Щоб вони давали острах тобі від жінки чужої, що мягкими словами промовляє.
6 Ось, я раз дивився кріз крату в вікно у моїй домівцї,
7 Та й побачив серед недосьвідних, - постеріг між молодими людьми нерозумного молодика,
8 Що йшов близенько її переулок і простував до будинку її при дорозї,
9 В вечірні сумерки, в нічній темряві й мороцї.
10 І ось - зустріч йому йде молодиця в блудничій одежі, і хитрим серцем,
11 Щебетлива й невгавуща; ноги її не втерплять перебувати в домівцї в себе:
12 То на улицї, то на майдані, і переулках кує вона зраду.
13 От і обняла його, поцїлувала та й каже без сорома в лицї:
14 В мене мирна жертва: сьогоднї я сповнила обітницї мої;
15 Тим і вийшла на зустріч тобі, щоб тебе відшукати, та й - знайшла тебе;
16 Постелю мою вслала я килимами, квічастими тканинами з Египту;
17 Почивальню мою запашила я миррою, алоєм та цинамоном;
18 Ходи ж, будем до самого ранку впиватись пестощами, насолоджуватись любовю;
19 Мужа бо дома нема, - вибравсь у далеку дорогу;
20 Сакву грошей забрав він із собою, вернеться, як місяць у повнї засьвітить.
21 Так і приманила його ласкавим щебетаннєм, взяла гору над ним солодкими словами.
22 Як стій, пійшов він за нею, як ійде віл під обух, наче пес на ланцюг, наче олень під вистріл,
23 Покіль стріла не пробє печінок йому наскрізь; так бідна пташка летить на сїло, й не знає, що воно їй на погибель.
24 Слухайте ж, дїти, мене, приникайте до слів уст моїх.
25 Нехай не надиться твоє серце на її дороги, не блукайся стежками її:
26 Многих вона зранила й повалила й много сильних убила;
27 Дом її - се битий шлях у преисподню, ведучий в саме мешканнє смертї.
Приповiстi 8
1 Чи ж премудрість не покликує, чи розум не знїмає свій голос?
2 Вона стає на високих місцях, при дорозї, та на роздорожжях;
3 Вона кличе коло воріт при ввіходї в місто, коло ввіходу в самі двері:
4 Люде, се до вас я покликую, до синів чоловічих мій голос!