17 Як ворог твій впаде, не радуйсь, і не веселись у серцї, як він спотикнеться;
18 А то побачить Господь і невгодно буде воно йому, й одверне гнїв свій від його.
19 Не сердься на лиходїїв, і не завидуй безбожним,
20 Бо лихого будущина пропаща, а сьвітильник безбожних загасне.
21 Мій сину! Господа й царя твого страхайся; з ворохобниками не товаришуй,
22 Бо нагло прийде погибель від них, - і біду від обох - хто її наперед узнає?
23 Сказано ще й се мудрими: Вважати в судї на особу - се погано.
24 Хто винуватому скаже: "Ти невинен", того клясти ме люд, того зненавидить народ;
25 Хто ж викаже його вину, тих будуть любити й благословити.
26 Хто відказує по правдї, наче в уста цїлує.
27 Упорай перш твої поза домом справи, упорай перш усе на твойму полі, а тодї вже й в твоїй домівцї розпоряджуй.
28 Не будь льживим на ближнього твого сьвідком; чого ж бо тобі оманювати устами твоїми?
29 Не говори: Як він менї вчинив, так само й я йому вчиню: відплачу чоловікові по вчинкам його.
30 Йшов я раз попри поле чоловіка лїнивого, й уз виноградний сад чоловіка скупоумного:
31 Дивлюсь - терниною все позаростало, земля кругом кропивою окрилась, а камінна огорожа розвалилась.
32 Споглянув я й взяв се до серця, споглянув та й навчивсь такій пересторозї:
33 Не довго будеш спати, не довго дрімати; не довго - згорнувши руки, полежиш, -
34 Аж ось прийде, мов прихожий, вбожество твоє, й нужда твоя - мов чоловік оружний.
Приповiстi 25
1 І се теж приповістки Соломонові, що їх позбірали вчені мужі Езекії, царя Юдейського:
2 Господня слава в тому, щоб справи в тайнї скривати, а честь царів - розвідувати дїло.
3 Як неба висота й землї глибина, так серце у царів - невідоме.
4 Віддїли жужелицю від срібла, а вийде у срібленника (чистий) посуд:
5 Віддали од царя неправедника, а правдою престол його стояти буде.
6 Не величайсь перед царем і на місцї для князїв не становись;
7 Бо красше, коли тобі скажуть: "Ходи сюди висше", анїж би тебе понижено перед значним, що його вбачали очі твої.
8 Судитись не хапайсь, бо що робити будеш, як вкінцї супротивник твій засоромить тебе?
9 Судися з противником твоїм, але тайни його не зраджуй,
10 Щоб хто не насьміявсь із тебе, се почувши, а тодї неслава твоя все буде на тобі.
11 Як золоті яблочка на прозорій срібній тарілцї, так слово, сказане до ладу.
12 Як перстень золотий, й дорога прикраса, так мудрий докірник уважному уху.
13 Чим у жнива снїжна прохолода, тим є вірний посланець тому, хто його послав; він приносить відраду душі свого пана.
14 Як хмари й вітри без дощу, так чоловік, що голосно говорить про дарунки, яких не дає.
15 Лагідність прихиляє ласку вельможних, і мягкий язик ломить тверду кістку.
16 Коли знайћаЈов ти мед, так їж до схочу, та гляди, щоб з переситу не довелось, його вернути.
17 Не вельми то вчащай до дому твого друга, а то переситиш його й станеш ненавистним.
18 Що молот і меч та гострая стріла, те чоловік, що ложно сьвідчить на ближнього свого.
19 Що зуб спорохнїлий та нога болюча, те саме надїя на невірного в день нужди.
20 Роздягти в день холодний, й налити оцту в рану, - все одно, що сьпівати піснї зжуреному серцю.
21 Голоден ворог твій, ти хлїбом нагодуй; а хоче пити він, подай води напитись;
22 Тим бо збереш жарюче углє на голову йому, й Господь се нагородить тобі.
23 Північний вітер дощ наганяє, а потайний язик сердиті лиця робить.
24 Лїпше жити в кутку на крівлї, нїж з жоною сварливою у широкій хатї.
25 Як прихолодная вода душї у згазї, так добра звістка з далекої країни.
26 Як скаломучений колодїзь чи криниця, так правий, що тремтить перед безбожним.
27 Як нездорово їсти надто много меду, так добуватись слави - не є славою.
28 Що місто отворене й без муру, те - чоловік, що не панує над духом своїм у мові.
Приповiстi 26
1 Як лїтом снїг, а в жнива дощ, так дурневі почесть не лицює.
2 Як пурхне горобець і ластівка полине, так і незаслужене прокляттє прогуде.
3 Як пуга на коня, як на осла лозина, так на дурних ломака.
4 Не відказуй безумному по дурному, щоб не стався похожим на його.
5 Не вt siдказуй безумному по дурощам його, щоб він не вважав себе мудрим ув очах своїх.
6 Той ноги сам собі підрізує на свою муку, хто розпорядок свій дає через дурного.
7 Як ноги в кривого підоймаються не рівно, так само й приповість в устах безумних.
8 Що камінь дорогий укладати в пращу, те саме - дурневі віддати шану.
9 Що в пяного в руцї колючая тернина, - те приповість ув устах дурного.
10 Розумний господарь усячину сам робить, дурний наймає всїх, кого де нї зустріне.
11 Як пес вертаєсь до блювотини своєї, так дурний повторяє дурощі свої.
12 Бачив ти чоловіка, що себе за мудрого має? На дурного більш надїї, анїж на такого.
13 Лїнивий каже: "Лев на дорозї! лев на царинї!"
14 Як двері обертаються все на своїх завісах, так легун - на свойму ложі.
15 Лїнивий спускає руку свою в миску, та тяжко йому донести її до рота.
16 Легун здається сам собі мудрійшим за семеро, що в лад, подумавши, відповідають.
17 Ловить той пса за уші, хто, переходячи мимо, вдається в сварку других.
18 Як той, хто з засїдки мече огонь, стріли й смерть,
19 Так і чоловік, що зрадливо шкодить ближньому свому, а потім каже: "Я тільки жартував!"
20 Як дров не підкладай, огонь потухне хутко: На ухо не шепчи, - втихне ворожнета.
21 Як уголь про жар, а дерево про огонь, так і сварливий про те, щоб роздувати сварку.
22 Слова підшепника - як ласощі, й вони ввіходять в черево глибоко.
23 Що глиняна посудина, обтягнена нечистим сріблом, те саме бутні уста й злобнеє серце.
24 Устами ворог придобряєсь, а в серцї зраду він голубить.
25 Не вір йому, як він ласкавенько говорить, бо сїм гидот седить у його серцї.
26 Хоч ненависть він тайно ховає, то відкриєсь злоба його серед громади.
27 Хто яму вириє, сам упаде в неї, а хто котить каменя в гору, до того він і вернесь.
28 Зрадливий язик ненавидить тих, кого він ранить, і лестючі слова погибель готують.
Приповiстi 27
1 Не хвались завтрішним днем, не знаєш бо, що той день уродить.
2 Нехай вихвалює тебе хто другий, а не твої уста, - чужий, а не твій язик.
3 Важке каміннє, а пісок так само, та гнїв дурного обоє переважить.
4 Жорстокий гнїв, палка і лютість, та проти ревностї хто встояти зможе?
5 Докір явний багато лїпший, анїж укрита любов.
6 Лїпші щирі догани від люблячого, анїж зрадливі поцїлуї від того, що ненавидить.
7 Хто ситий, наступить і на крижку з медом, а голодній душі й гірке - солодке.
8 Як пташка, що гнїздо покине, так само й чоловік, що місце своє покинув.
9 Мастї й пахощі радують серце: такий же й друг солодкий, що з серця раду удїляє.
10 Не покидай свого, нї батькового друга, і в братів дом не йди в лиху твою годину: Лїпший сусїд близький, анїж брат далеко.
11 Розумен будь, сину, втїшай моє серце, щоб знав я, що менї зло siіцї відказати.
12 Розважливий бачить лихо й ховається, а недосьвідні простаки гонять вперед, і в біду попадають.
13 Бери з нього платтє, він бо за чужого ручався, й за стороннього бери застав у нього!
14 Хто з ранку раннього товариша, знай, хвалить, про того думають, що се його він судить.
15 Безнастанне капаннє з криші у негоду, а жінка сварлива - вони одно;
16 Хто хоче здержати її, той намагаєсь з'упинити вітра, та сховати в руцї оливу, що дає знати про себе.
17 Як залїзо гострить залїзо, так гострить чоловік зір друга свого.
18 Хто стереже свою фиґовину, той їсти ме фиґи з неї, а хто береже добра пана свого, той у добрій славі буде.
19 Як у водї лице відбиваєсь до лиця, так само й серце чоловіче - до чоловіка,
20 Ненаситня безодня й пекло, - оттак неситі й очі людські.