30 Лев, - силач між зьвірами, нїкому не вступить; кінь і козел, та царь серед свого народу.
31 Коли ти, загнавшись в лютостї, зробив безумство коли, та знов замислив недобре, то затули уста рукою;
32 Бо, як збиваннє молока дає масло, а удар у ніс виводить кров, так і розбуджений гнїв виводить сварку.
Приповiстi 31
1 Се слова царя Лемуїла; наука, яку дала йому мати його:
2 Що ж, сину мій? що, дитино тїла мого? що, обітниць моїх ти сину?*
3 Не оддавай жіноцтву сил твоїх, анї поступків твоїх тим погубницям царів.
4 Не царям, Лемуїлю, не царям пити вино, не князям сикер попивати,
5 Щоб вони, напившись, права не забули та й не покривили суду всїх людей убогих.
6 Дайте сикеру бідоласї, й вина тим, що їх серце в горю;
7 Нехай випє й свої забуде злиднї, та не думає все про свої страдання.
8 Отверай уста за того, хто голосу нїде не має, та щоб сиріт боронити.
9 Одверзай уста твої на правосуд та для справи бідного й нужденного.
10 Хто знайде жінку честиву? цїна їй перел дорожша;
11 Серце мужове певне її, й не малий з неї прибуток;
12 Платить вона добром йому, а нїколи злом, покіль віку її.
13 Дбає про лен та вовну, й охочо працює власними руками.
14 Мов купецький корабель той, здобуває хлїб здалека.
15 Встане вдосьвіта, домашнім роздасть їжу, а дївкам їх дїло.
16 Схоче поля - є й на поле; з свого дорібку садить виноградник.
17 Оперізуєсь силою й кріпить руки свої.
18 Бачить, що праця чесна й добра, проте сьвітло в неї не гасне й пізної ночі.
19 Простягає руки до прядки, а палцї її беруть веретено.
20 Долоню свою розтулює бідному, подає руку нужденому.
21 Не боїться, що ріднї студено буде; - вся семя має подвійну одежу.
22 Робить вона собі коври; висон, пурпур - її одежа.
23 Мужа її всяке знає; сидить він у воротях між громадськими мужами.
24 Тче вона покривала й продає, а пояси доставляє купцям Финикийським.
25 Трівкість і краса - одежа її, й весело глядить вона в будущину.
26 Уста свої отвирає лиш на слова мудрі, на язицї в неї - лагідна наука.
27 Пильно вона наглядає за порядком в домі, і не знає їсти хлїба - нїчо не робивши.
28 Встають дїти, - її величають, і муж її всюди вихваляє:
29 Много женщин честивих, - ти ж усїх перевисшила!
30 Бо принада - річ непевна, пишна врода - річ минуща; богобоязлива ж жінка - от кого хвалити треба!
31 Платїть же їй після того, що її надбали руки; славіть її у громадї за її учинки!
Екклезiаст 1
1 Слова речника, сина Давидового, царя Ерусалимського:
2 Марна марнота! говорить речник; марнота над марнотами, - все марне!
3 Що за хосен чоловікові з усієї працї його, що він працює під сонцем?
4 Рід проходить і рід приходить, тільки земля стоїть собі вовіки.
5 Сонце сходить, сонце й заходить, та й квапить знов до того місця, де має сходити.
6 Вітер повіє на полуднє, потім поверне 'д півночі; знай, крутиться навкруги, та й вертається туди, звідки взявся.
7 Усї ріки течуть у море, та й море не переповнюєсь, і туди, звідки взялись, вони неначе вертаються, щоб знов текти.
8 Всї річі трудні; не може чоловік всього висловити; не насититься око, дивлячись, не наповниться ухо, слухаючи.
9 Що було колись, те буде й знов, і що дїялось, те й дїяти меться, й нема нового нїчого під сонцем.
10 Станеться часом дещо, про що люде кажуть: Ось новина! так воно давно вже бувало за попередніх часів.
11 Нема спомину про старовину; так само й потомство не держати ме в памятї того, що колись постане.
12 Я, проповідник-речник, царював над Ізраїлем в Ерусалимі;
13 І віддався цїлим серцем тому, щоб слїдити та мудро вивідувати все, що дїється під сонцем. Тяжка се праця, що її дав Бог людям, щоб нею займались!
14 Видав я все, що робиться під сонцем: - що ж? усе марнота й мука для духа.
15 Криве не буде простим, а чого нема, те нї-що й рахувати.
16 Я говорив в мойму серцї: Ось я став великим, і придбав більш мудростї, нїж усї ті, що царювали поперед мене в Ерусалимі, й серце моє бачило багато мудростї й знання.
17 І направив я свого духа на те, щоб спізнати, що се таке мудрість, і що таке безумність та дурнота; та пересьвідчився, що й се томить духа;
18 Бо в кого більш мудростї, в того більш і смутку; й хто прибільшує знаннє, - прибільшує й гризоти.
Екклезiаст 2
1 От і кажу собі в серцї: Дам я тобі покушати радощів, - заживай добра! Аж і се марнота.
2 Про сьміх сказав я: Дурниця! а про радощі: Що з вас?
3 Подумавши, давай я, підвеселяти себе вином, і, ходючи слїдом за премудростю, придержуватись і сієї дурницї, аж докіль побачу, що гаразд для синів людських, що повинні б вони робити під небом, живучи так недовго на сьвітї.
4 Брався я за великі працї: будував будинки, насаджував виноградники,
5 Заводив собі сади й огороди до прогульки, й насадив у них всяке дерево плодове;
6 Я робив стави - поливати дерева, що росли в гаях у мене;
7 Куповав бранцї й бранки, а то були в мене й домовники; були в мене стада буйної й дрібної скотини більш, нїж у всїх, що перше мене були в Ерусалимі;
8 Призбірав я собі срібло й золото й скарби з царів і земель; завів у себе сьпіваків і сьпівачок і все, що веселить людей, та всякі музичні прибори.
9 Я зробивсь великим і богатим, так що переважив усїх, що бували поперед мене в Ерусалимі, а при всьому тому премудрість моя зоставалась у мене.
10 Чого б нї забажали очі мої, я вволяв їх волю; не уймав мому серцю нїяких радощів; серце бо моє веселилось усїми трудами моїми, й се був мій пай з усїх трудів моїх.
11 Та як поглянув я на все, що мої руки зробили й скільки завдавав я собі клопоту, працюючи, - бачу, що все воно марне, тільки мучить дух, і нїякої з того користї під сонцем.
12 І завзявсь я міркувати, що воно премудрість і що таке воно дурнота та без'ум; (Що вдїє той, що по царі постане? Вже з давен воно зроблено.)
13 І я побачив, що мудрість бере гору над дурнотою, як сьвітло над темрявою:
14 У мудрого очі в голові, а дурний ходить потемки; та пізнав я й те, що суджено долю однаку й сьому й тому.
15 І кажу сам собі; доля дурного, се й моя доля. Про що ж менї було добиватись мудростї? І мусїв сказати сам собі: І се марнота!
16 Мудрого не будуть споминати вічно, так само як і дурного; в будущинї все забудесь, - і, о горе! мудрий вмірає так само, як і дурний.
17 І зробилось менї життє ненавидним, і огидло менї все, що дїється під сонцем; бо все воно марнота й утома духа.
18 І зненавидїв я всю працю мою, що працював під сонцем; бо маю все те зіставити другому, хто постане по менї.
19 А хто знає, чи він буде мудрий, чи дурний? Однакже він буде панувати над тим усїм, що я трудом здобував, та показав себе мудрим під сонцем. І ось - марнота!
20 І я одвернувся й вговорював моє серце, відречись усього, над чим працював під сонцем;
21 Инший бо працює з розумом, розсудливо й корисно, та й мусить покинути працю свою комусь такому, що не робив нїчого в тому, як коли б воно йому належалось. Се марнота, се річ вельми сумна!
22 Бо що буде чоловікові за всї працї його, що томив себе, й за всю журбу серця свого під сонцем?
23 Щодня він журився й побивався, ба й у ночі не було впокою. Чи ж не марнота се?
24 Не у власті людській і се добро, щоб їсти да пити й насолоджувати душу свою тим, що працею здобув. Я пересьвідчивсь, що й се з руки Божої;
25 Бо хто може їсти і вживати без його ласки?
26 Тому бо, хто вгоден йому, дає він мудрість і знаттє й радощі; а грішному, щоб запобігав, дбав і до купи збірав, а вкінцї зіставив тому, кого Бог вподобав. Тут знов - марнота й утома духа.
Екклезiаст 3
1 Усьому під небом свій час і всякому дїлу своя пора:
2 Час родитись і час умірати, час насаджувати й час виривати насаджене;
3 Час убивати й час гоїти, час валити й час будовати;
4 Час плакати й час сьміятись; час сумовати й час танцювати,