13 Перші слова з уст його - дурощі, а конець бесїди з уст його - безглузддє.
14 Дурний говорить багацько оттакого: чоловік не знає, що буде, й хто йому скаже, що станесь після него?
15 Праця дурного томить його; не знає він і дороги в місто.
16 Горе тобі, земле, як твій царь - хлопець, а князї твої їдять від ранку!
17 Щастє тобі, земле, як твій царь хорошого роду, а князї твої сїдають їсти певного часу, щоб посилитись, а не пересититись.
18 Од лїнощів похилиться будівля, а через недбалість текти ме дощ у хату.
19 Бенкетують про веселощі, й вино веселить життє, а срібло за все одвічає.
20 Ба й у думцї твоїй не лихослови цареві, й у ложницї твоїй не клени потужних; бо пташка може перенести слово твоє, луй крилата переказати мову твою.
Екклезiаст 11
1 Пускай твій хлїб на пливучу воду*, бо по довгому часї знайдеш його.
2 Роздїлюй частї милостинї між семеро чи й восьмеро, бо не знаєш, яка біда складеться тобі на землї.
3 Як у хмарах повно води, вони лити муть дощ на землю, й як дерево впаде, чи то 'к полудню, чи то 'к півночі, воно там і лежати ме, де впало.
4 Хто позирає на вітер, тому не сїяти, а хто дивиться на хмари, той не жати ме.
5 Так само, як не знаєш вітрової дороги, та як то в утробі в вагітної утворюються кісточки, так не знаєш і творів Божих, а він творить усе.
6 З ранку сїй насїннє твоє й не давай увечері спочивати руцї твоїй, бо не знаєш, чи се, чи те буде удатнїйше, або чи те, чи се однаково добре буде.
7 О, любий сьвіт і весело оку, дивитись на сонце!
8 Коли чоловік проживе й многі лїта, нехай по всяк день тим веселиться; та нехай тямить на днї темні, що їх буде много, хоч і все, що постане, - марнота.
9 Веселися ж, молодику, в молодощах твоїх, попускай серцю твому заживати радощів часу молодощів твоїх, ходи собі за нахилом серця твого й за бажаннями очей твоїх; тільки знай, що за все це Бог тебе на суд поставить.
10 Проганяй тугу з твого серця й відпихай зло від тїла твого та тям собі, що вік дитинячий і молодощі - марнота!
Екклезiаст 12
1 Памятай про твого творця замолоду, покіль не прийшли днї лихі й не настали роки, що про них казати меш: "Не до вподоби вони менї",
2 Покіль не померкли сонце й сьвітло, місяць і зорі, й не насупились хмари по дощі,
3 Тодї, як затттремтять сторожі будівлї й хоробрі позгинаються, й мелючі перестануть молоти, бо їх мало зосталось, і запоморочаться ті, що дивляться крізь вікна,
4 І зачиняться двері на улицю; замовкнуть жорна; коли вставати муть, як засьпіває півень, а дочки сьпіву помовкнуть;
5 І висоти стануть їм страшні, а на дорозї будуть боятись; і зацьвіте дерево мігдалове, й ковалик отяжіє, та й кріп розсиплесь; бо ось відходить чоловік у свою вічну домівку, а плакальники готові вже, провожати його улицею; -
6 Докіль не порвався срібний ланцюжок і не розірвалась золота повязка; не розбився глек над криницею та не поломилось колесо над колодїзом;
7 І не вернеться персть, у землю чим вона й була; а дух вернеться до Бога, що дав його.
8 О, марнота над марнотами, сказав проповідник, ве марнота*!
9 Опріч того, що проповідник був про себе мудрий, навчав він іще й людей знаття. Він розвідував, розбірав і зложив багацько приповістей.
10 Проповідник старався добірати хороші вискази, й слова правди списав вірно.
11 Слова мудрих - се голки, се гвозди, що добре вбиваються, а хто їх укладає, - від одного пастиря.
12 Що ж більш сього всього, того остерегайся, мій сину: складанню многих книг - не буде кінця, а й багато читання - втомлює тїло.
13 Вислухаймо ж змісту того всього: Бійся Бога й певни заповідї його; в сьому міститься все про чоловіка.
14 Бог бо судити ме все, що дїється; навіть усе втаєне, - чи добре воно, чи лихе.
Пісня Пісень 1
1 Нехай він цїлує мене поцїлунком уст своїх! Ласкавість бо твоя над вино солодша.
2 Любими пахощами пахне імя твоє, наче миро розлите, тим то дївицї тебе улюбили.
3 Притягни мене 'д собі, - ми побіжимо за тобою; царь запровадить мене в палати свої, - будемо захвачуватись і радїте тобою, ласку твою над вино вихваляти; - о, не помилилися тим, що влюбили тебе!
4 Дочки Ерусалимські! я смуглява собі, та гарна, мов ті намети Кедарські, мов килими в Соломона.
5 Ви не дивітесь, що я смуглява, - се сонце мене осмалило: Сини матері моєї погнївались на мене, заставили мене стерегти виноградник, - власного ж виноградника я не стерегла.
6 З'ясуй же, душі моїй любий: де ти пасеш? де о півднї опочиваєш? чом блукатись менї коло отар товарішів твоїх?
7 Як сього ти не знаєш, найкрасша між женщинами, то йди слїдом за вівцями й паси кізлята твої уз шатер, що пастухи собі понапинали.
8 Ти, моя любо, в мене, мов та кобилиця в колесницї в Фараона, (згорда виступаєш).
9 Прегарні щоки твої в ланцюжках, шия в тебе у коралях;
10 Ланцюжки золоті зробимо тобі з срібними кропками.
11 Доки царь був за столом своїм, видавав нард мій пахощі свої.
12 Милий мій - мов китиця мирри, у мене на грудях,
13 Милий мій у мене - мов гроно кипрове в виноградниках Енгадських.
14 Гарна ти, моя мила, о, яка ти гарна! очі в тебе гулубині.
15 А ти, мій любий - прехороший, уродливий! а постеля наша - мов трава зелена;
16 Крівля домів наших - кедри, криша - кипариси.
Пісня Пісень 2
1 Я нарциз, Соронська квітка, я лилїя долиняна!
2 Що лилїя між тернами - те мила моя між дївами.
3 Яблоня між деревами лїсними - се мій милий між молодиками. В холодку під нею любо седїти менї, овощі її солодкі піднебінню мойму.
4 Він увів мене в дім веселої гостини, а стяг його надо мною - любов.
5 Покріпіть мене вином, осьвіжіть мене яблоками: від любови знемогаю.
6 Лїва рука його під головою в мене, правою мене він обнімає.
7 Заклинаю ж вас, дочки Ерусалимські, на серни й оленицї польні, не будїть, не розрухуйте милої моєї, аж доки їй вгодно!
8 Се голос любого мого! ось, він ійде, скаче через гори; перескакує узгірря!
9 Бо ж мій милий - мов той сугак, мов той олень молоденький! Глянь, стоїть він за стїною в нас, у віконце зазирає, і кріз крати поглядає.
10 Ось мій любий говорить до мене: Встань, моя ти мила, вийди, прекрасна моя!
11 Вже зима минула, дощі перестали;
12 Квітки вбірають землю; час пісень настиг; в лугах наших голос горлицї чути;
13 Завязки фіґ показались на фіґовинї; виноград зацвив і дише любим своїм цьвітом. Уставай, моя ти люба, вийди, пишна вродо!
14 Голубко моя в росколинах скелї, схована в дупловинї! покажи менї лице твоє, дай голос твій почути; голос твій такий солодкий, образ твій такий принадний!
15 Ловіть нам лисицї, молодії лисинята, що псують наш виноградник, - виноградник у цьвіту наш!
16 Мій любий менї належить, а я йому; він пасе серед лилїй.
17 Покіль день холодом дише, тїнь не простяглася, ти знов вернися; будь скорий, як серна, як молодий олень на розпадених горах.
Пісня Пісень 3
1 У ночі на ліжку в себе я того шукала, кого серце моє любить, й не знайшла, шукавши.
2 Схоплюся ж я та метнуся, в городї шукати по улицях та майданах, кого серце любить; шукала, та не знайшла його.
3 Стріла вартових, що місто по ночі обходять: Чи не бачили того ви, кого серце любить?
4 Ледві з ними розминулась, аж і знайшла того, що серцем полюбила; вхопилась його й не пустила, аж привела його в господу матері моєї й у сьвітлицї до тієї, що мене вродила.
5 Заклинаю ж вас, дочки Ерусалимські, на сугаків і серен, не будїть і не трівожте милої, аж поки сама вона схоче!
6 Хто сеся, що від степу йде, наче б окурювана стовпами диму з мирри й кадила, з порошків в крамницях?
7 Глянь! се ж ліжко Соломона: шість десятків силачів кругом його з хоробрих в Ізраїлї;
8 Всї з мечами, з'учені до бою; у кожного меч при боку, про безпеку в ночі.
9 Переносне лїгво построїв собі царь Соломон з дерева з Ливану;
10 Срібні стовпцї, золоті поруччя, посїдок з пурпурної тканини, вся середина прибрана з любовю дочок Ерусалимських.