7 На високій та видній горі своє ти поставляєш ложе, й туди підходиш приносити жертву.
8 За дверима й за лутками ставиш памятники-ідоли свої; одвернувшись від мене, ти обнажуєшся й підходиш; розстелюєш постїль, вишукуєш місце, змовляєшся з тими, котрі тобі любі.
9 Ти ходила й до царя з пахущими мастьми, та все їх намножувала; ще ж слала й посли в краї далекі, та понижувалась як найглибше.
10 Утомлялась, блукаючи дорогами те воїми, та не сказала собі: "пуста надїя!" ти все ще знаходила силу в руцї своїй, і не впадала на силах.
11 Кого ж се злякалась ти, хто се тобі таким страшним здавався, що ти менї невірною зробилась, не думала про мене та й перестала носити в твойму серцї? Невже ж перестала ти боятись мене тому, що я довго мовчав?
12 О, я покажу праведність твою і вчинки твої, та вони не вийдуть у користь тобі.
13 Як ти заголосиш, - чи ж поможе тобі збір твій? - та ж їх усїх понесе вітер, розвіє подих його; хто ж покладає надїю на мене, той унаслїдує землю, й посяде сьвяту гору мою.
14 І сказав: Здіймайте, пробирайте, рівняйте дорогу, забірайте все спотичливе з дороги люду мого.
15 Так бо говорить високий, величній, вічно живущий, Сьвятий на імя: Я живу на висотах і в сьвятинї, та й з тими, в кого дух сокрушен, в кого серце смиренне, щоб оживляти духа смиренних і додавати життя серцям сокрушених.
16 Не до віку ж бо я судитись буду, не вічно гнївитись, бо знемігся б передо мною дух і всяка душа, що я сотворив.
17 За гріх зажерливостї його я гнївивсь і карав його, скривав лице моє й досадував; він же ж відвернувся й пійшов по дорозї за своїм серцем.
18 І бачив я дорогу його, та й сцїлю його, і буду водити його й потїшати його та й без'утїшних у него.
19 Я додержу слова: мир, упокій далекому й близькому, говорить Господь, - та й сцїлю його.
20 А безбожні - як море розбурхане, що не може втихомиритись, і води його викидають каломут і грязиво.
21 Нема миру безбожним - говорить Бог мій.
Iсаія 57
1 Клич грімко, не вдержуйсь, підні- ми голос твій, мов труба, і вкажи мойму люду беззаконня його, й дому Якововому всї гріхи його.
2 Вони ж бо питають у мене що дня про путї мої, наче б вони були такі люде, що живуть праведно й не відкидають законів Бога свого; вони допитують у мене про справедливість судів моїх; хотїли б зблизька зо мною судитись.
3 "Чом воно так, що ми постимо, а ти не бачиш сього? впокоряємо душі наші, а ти не знаєш?" Ось, - бо в день вашого посту ви вволяєте волю вашу, й вимагаєте тяжкої працї від других.
4 Ви постите хиба на те, щоб сваритись та правуватись, і немилосерною рукою кулакувати других; ви не постите того дня так, щоб голос ваш чуто в горі на небі.
5 Чи се такий піст, який я собі вибрав, - день, коли то чоловік впокорює душу свою, похилює, наче тростина, голову свою й попіл та верітку підстилає під себе? Чи се назвеш ти постом та днем угодним Господеві?
6 Ось - піст, який я люблю: зніми кайдани несправедливостї; розвяжи повязі ярма, одпусти придавлених на волю, і розірви всяку кормигу;
7 Подїлись із голодними хлїбом і введи в хату бурлаків бездомних; як побачиш обідранця, прикрий наготу його, і від однокровного твого не ховайся.
8 Тодї сьвітло твоє зорею засьвітить і рани твої скоро сцїляться, й справедливість твоя буде поперед тебе ходити, та й супроводити ме тебе слава Господня.
9 Тодї ти покликнеш, і Господь вислухає тебе, заголосиш - а він скаже: Ось я! Як же ж ти ще з твого займища викинеш ярмо, перестанеш піднімати грізно палець та зневажливо говорити,
10 І голодному віддаси серце твоє, та нагодуєш душу злиденника, - тодї в тьмі в тебе засяє сьвітло, а тьма твоя стане, мов полуднє;
11 І Господь буде по всяк час провідником тобі, і буде часу засухи насичувати душу твою, та кріпити товщею костї твої, і будеш ти, мов сад, підсичуваний водою, й мов криничина, що в неї вода нїes Nоли не зсякає.
12 І забудує рід твій пустинї давнезні; ти одбудуєш основи многих поколїнь, і казати муть про тебе: Він одбудовав розвалини, попрокладував знов шляхи про поселеннє.
13 Коли вдержиш ногу твою задля суботи, та не будеш сього дня мого сьвятого своїх забагів чинити; коли буде субота в тебе осолодою, днем Господнїм сьвятим, шанованим; а пошануєш її тим, що неробити меш твоїх дїл звичайних, не годити своїм примхам і пусторікі слова понехаєш;
14 Тодї мати меш осолоду в Господї, возведу тебе певно на висоти землї та насичу тебе наслїддєм Якововим, предка твого; - се сказали уста Господнї.
Iсаія 58
1 Ось, рука Господня коротша не стала, щоб рятувати, й ухо його не вглухло, щоб чути.
2 Нї, се переступи ваші з Богом вас розлучили, й гріхи ваші лице його од вас одвернули, щоб не вислухувати.
3 Бо ваші руки опоганені кровю, палцї - беззаконством; уста ваші торочять лож, язик ваш лепече неправду.
4 Нїхто не підносить голосу за справедливістю, за правду нїхто не озветься; надїються на нїчо і говорять льжу, вагонїють злом, а роджають злодїйство;
5 Висїдають гадючі яйця, тчуть паутину; хто попоїсть яєць їх, - умре, а як роздавить, - василиск вилазить.
6 Паутиннє їх не придатне на одежу, й вони не окриються своїм виробом; дїла їх - се дїла неправедні, в руках у них здирство.
7 Ноги в них швидкі до зла, - скорі вони до проливу безвинної крові; гадки їх - гадки безбожні, пустошеннє й пагуба на дорогах їх.
8 Мирні путї їм незнані, й справедливого суду нема на стежках у них; дороги їх криві, а хто ними ходить, не мати ме миру.
9 Тим то далеко від нас суд, і правосуддє н4 Н досягає нас; дожидаєм сьвітла, а ось темрява, - ясноти, а ходим у тьмі.
10 Мацяєм, як слїпий стїну, і, наче без'окі, ходимо помацки; спотикаємся в південь, як смерком, між живими - як мертві.
11 Всї ревемо ведмедями, а то знов гудемо голубами; суду ждемо, та й немає, - пільги, та вона далеко від нас.
12 Бо переступів наших много перед тобою, і гріхи наші сьвідчать проти нас; бо ж переступи наші перед нами, й провини наші ми знаємо.
13 Спроневірились ми перед Господом і з'олгали, та й відступили від Бога нашого; говорили обмову й зраду, вагонїли й роджали з серця слова неправди.
14 Відступив від нас суд, оддалїк зісталась справедливість; бо справедливість спотикнулась на майданї, й правота не знаходить входу.
15 Зникла правда; хто ж ледарства одцурався, терпить зневагу. І побачив се Господь, і погано було се в очах його, що нема суду.
16 Бачив він, що нема й чоловіка (праведного), й дивився, що нема кому заступитись; та помогла йому рука його, й справедливість його піддержала його.
17 І вложив він на себе справедливість, неначе панцирь, і шолом спасення - на голову собі; і одїгся ризою помсти, як одежою, та окрив себе ревностю, мов би наміткою.
18 По заслузї одплатить він повною міркою супротивникам своїм - строгостю, ворогам своїм - помстою; віддасть островам їх заслуженину.
19 І злякаються імени Господнього на заходї, й величі його - на сходї сонця. Хоч би ворог, як ріка, наступив, - прожене його подих Господень.
20 І прийде Одкупитель Сионові й синам Якововим, - тим, що навернуться од безбожностї - говорить Господь.
21 А се завіт мій з ними, говорить Господь: Дух мій, що на тобі, і слова мої, що я вложив в уснаа тобі, не одступлять від уст твоїх і од уст потомства твого, анї од уст синів внуків твоїх від тепер і по віки, говорить Господь.
Iсаія 59
1 Встань, заяснїй, Ерусалиме; зійшло бо сьвітло твоє, і слава Господня зійшла над тобою.
2 Ось бо, - темрява вкривати ме землю, й поморок - народи; а над тобою засияє Господь, і слава його явиться над тобою.
3 І поприходять народи до сьвітла твого, й царі - до сяєва, що над тобою заблисне.
4 Піднеси очі твої й подивись кругом: всї вони громадно до тебе простують; сини твої прибувають здалека, й несуть дочок твоїх на руках.
5 Глянеш і зрадїєш; забється й поширшає серце в тебе; бо все багацтво морське попливе тобі в руки, власність народів прибуде до тебе.