22 О, постав перед лице своє усе зло їх; обійдись із ними оттак, як обійшовся зо мною за всї гріхи мої, я бо стогну безнастанно, й серце в менї завмірає!
Плач Єремiї 2
1 О, як же Господь у гнїву свойму окрив мороком дочку Сионову! наче з неба на землю кинув він велич Ізрайлеву; в день свого гнїву не спогадав навіть про підніжок ніг своїх.
2 Повалив Господь всї оселї Яковові; не пощадив, позбурював в досадї своїй утверджені замки дочки Юдиної, позвалював їх на землю, царство й князїв одкинув, як опоганених.
3 В гнїві палкому посчибав всї роги в Ізраїлї, відвів перед ворогом правицю свою на бік, і запалив у Якові, наче горючий огонь, що все кругом пожерав.
4 Напяв лука свого, наче неприятель, випрямив правицю свою, як ворог, і повбивав усе, що очам принадне, ба й на сьвятиню дочки Сионової пролив огнем досаду свою.
5 Наче ворогом нашим Господь зробився; вигубив Ізраїля; порозвалював усї палати його; позбурював утверджені замки його, і розстелив над дочкою Юдиною смуток і плач.
6 Розібрав огорожу свою, як би огорожу саду; збурив місце зборів (сьвяточних); довів до того Господь, що забуто на Сионї про сьвята й суботи, і відкинув в палкому гнїві свойму царя й сьвященника.
7 Господь відкинув жертовник свій, одвернув своє серце від сьвятинї своєї, подав у руки ворожі мури палат її; вони в Господньому домі кричали, наче в яке сьвято.
8 Господь постановив розвалити мур дочки Сионової, простягнув шнура й не вдержав руку свою від розбурювання, позносив вали знадвірні, та й мури лежать повалені.
9 Ворота міські, наче б у землю запались; засови їх поторощені на куски; царь із князями опинились між невірними; перестав увесь лад законний, ба й пророки не одбирають уже од Господа обявлень його.
10 Старшини дочки Сионової седять мовчки на землї, посипали собі попелом голови, поприперізувались вереттєм; похилили 'д землї голови дївчата Ерусалимські.
11 Очі в мене від слїз потемнїли, внутро моє буриться в менї, жовч із печінок лиється на землю задля погибелї дочки народу мого; бо й дїти й немовлята при грудях мруть із голоду по улицях міста.
12 Допрошуються в матерей своїх: хлїба, вина! та й умірають, мов ті поранені, по улицях міських, виливають душі свої у матерні лона.
13 Як менї озватись до тебе, з чим твоє, дочко Ерусалимська, зрівняти горе? до кого приложити менї тебе, щоб тебе розважити, дївице-дочко Сионова? рана бо твоя, мов те море, широка; хто здолїє загоіти її?
14 Пророки твої віщували тобі пусту неправду, не розкривали твого беззаконства, щоб запобігти твойму лихолїттю; вони оповіщали тобі видива ложні, що довели тебе до вигону (з краю).
15 Плещуть руками над тобою всї мимойдучі; з посвистом кивають головами над дочкою Ерусалимською, приговорюючи: Се ж то той город, що його величали найбільшою красою, радостю всієї землї?
16 А вороги твої пороззівляли пащі свої, свищуть та скрегочуть зубами, договорюючи: От ми таки проглинули його; сього ж дня ми й ждали, та таки дождали-узріли!
17 Що був призначив, те й довершив Господь; спевнив своє слово, що давно вирік; спустошив без пощади, звеселив ворога над тобою, піднїс високо вгору рога противників твоїх.
18 З серця покликають вони до Господа: Ти муре дочки Сионської! проливай потоком сльози днями й ночами, не давай собі впину, не затулюй війок твоїх!
19 Вставай, голоси всю ніч, з початком кожної стражі нічної; виливай водою серце твоє перед лицем Господа; здіймай до його руки твої про життє дїток твоїх, що помирають голодною смертю по углах усїх улиць твоїх.
20 О, зглянься, Господи! кому ти вчинив таке, щоб матери з'їдали плод свій, немовлят, ними виплеканих? щоб убивано в сьвятинї Господнїй сьвященника й пророка?
21 Дїти й сивоволосї лежать на землї по улицях; дїви мої й молодцї мої від меча полягли; ти вбивав їх у день гнїву твого, мордував без милосердя.
22 Ти поскликав, наче на празник, всї страшила на мене; в день гнїву твого, Господи, нїхто не врятувався, нїхто не вцїлїв; тих, що я згодувала, виховала, ворог мій вигубив.
Плач Єремiї 3
1 Я чоловік, що зазнав горя від палицї гнїву його;
2 Він повів мене й увів у пітьму, а не в сьвітло.
3 Так, він обернувся проти мене, і день у день простягає на мене руку свою;
4 Поморщив тїло моє й кожу мою, та потер костї мої;
5 Обгородив мене (нещастєм), обложив горем і нуждою;
6 Він посадив мене в темне місце, як тих, що давно померли;
7 Наче муром, обвів мене, щоб я не вийшов, закував у тяжкі кайдани;
8 Як я прошу, як благаю, він одпихає молитву твою;
9 Дороги мої він каміннєм закидав, попсував стежки мої.
10 Став проти мене, наче ведмедем у засїдцї, - левом у сховищу;
11 Поперевертав дороги мої, розірвав мене, й у нїщо обернув;
12 Напяв лука свого й поставив мене за мету стрілам своїм;
13 Послав у нирки мої стріли з сагайдака свого.
14 Я стався сьміховищем усьому народові мому, повсякдневною присьпівкою їх.
15 До переситу нагодовав мене гіркотою, напоїв полином;
16 Покрушив каміннєм зуби мої, покрив мене попелом.
17 Покинув супокій душу мою; я вже й забув про днї добрі,
18 І сказав я собі: погасла сила моя й надїя моя на Господа.
19 О, спогадай про мою муку й нужду, про полин і жовч!
20 Глибоко вбилось усе те в память мою й душа моя в менї заниває.
21 Та я так відповідаю серцю мойму, та й тому вповаю:
22 Ізза милосердя Господнього ми не вигинули, бо милосердє його не вичерпується.
23 Що ранок воно одновляється, велика бо вірність твоя!
24 Господь пай мій, говорить собі душа моя, то ж і буду я вповати на него.
25 Благий Господь до тих, хто надїється на його, - до душі, що його шукає.
26 Добре тому, хто без нарікання дожидає рятунку від Господа.
27 Благо людинї, що змалку несе ярмо (закону Господнього);
28 (що) Седить на самотї й мовчить, бо він (Бог) наложив се ярмо на його;
29 А він нахиляє уста свої в порох, та й думає: може бути, ще є надїя;
30 Хто надставляє бючому свою щоку й приймає, хоч би й до переситу зневагу;
31 Бо не на віки Господь покидає;
32 Та хоч і пішле злиднї, то й помилує по великій добротї своїй;
33 Не по свойму бо серцї карає він і посиляє смуток на дїтей людських,
34 А тодї, як вони під ноги беруть безсильних на землї,
35 Як несправедливо судять ближнього перед очима Всевишнього,
36 Як притискають другого в його дїлах; бо хиба ж Господь сього не бачить?
37 Хто ж бо сьміє сказати: І таке часом дїється, що Господь не повелїває!
38 Хиба ж не з уст (не з приказу) Всевишнього виходить нужда й щастє?
39 Чом же нарікає живуща людина? Нехай би нарікала на свої гріхи.
40 Розпитуймо й розвідуймо наші дороги та й обернїмось до Господа;
41 Здіймімо серце й руки наші до Бога на небі (й говорімо):
42 Ми одпали, ми непокірливі, тим то й не пощадив єси нас;
43 Ти оболїк себе гнївом і гнав та побивав нас без ощадку;
44 Ти закрив себе хмарою (гріхів наших), щоб не доходила до тебе молитва наша;
45 Соромом і гидотою зробив нас єси серед народів.
46 Отворили на нас роти свої всї вороги наші.
47 Страх і яма, опустошеннє й погибель - се наша доля.
48 Потоки вод проливає око моє над погибелю дочки народу мого.
49 Без упину виливає сльози око моє, та нема пільги,
50 Покіль із неба Господь не спогляне та не побачить.
51 Око моє наповнює смутком душу мою, споглядаючи на всї дочки міста мого.
52 Всякими способами намагались зловити мене, мов ту пташину, вороги мої, без усякої причини;
53 Вкинули мене живцем у яму й прикидали каміннєм.
54 Води знялися аж до голови в мене, я сказав собі: Пропав я!
55 І призивав я імя твоє, Господи, з ями глубокої:
56 Почуй голос мій; не затулюй уха твого від мого зітхання, від благання мого!
57 Так, ти зближувався, як я молився до тебе, й казав менї: Не бійся!
58 Ти боронив, Господи, мою справу; вибавляв життє моє.