29 щоб часом, як положить він основину, та не спроможеть ся скінчити, всї, дивлячись, не стали сьміятись із него, кажучи:
30 Що сей чоловік почав будувати, та й не спроміг ся скінчити.
31 Або який цар, ідучи на войну, ударити на другого царя, сївши перше не порадить ся, чи можливо з десятьма тисячами устояти проти того, хто з дванайцятьма тисячами йде на него.
32 Коли ж нї, то ще як той далеко, посли піславши, просить примирря.
33 Так оце всякий з вас, хто не відцураєть ся від усього свого достатку, не може моїм учеником бути.
34 Добро сіль; коли ж сіль звітріє, то чим приправити?
35 Нї в землю, нї в гній не годить ся вона; геть викидають її. Хто має уші слухати, нехай слухає.
Вiд Луки 15
1 Приближували ся ж до Него всї митники й грішники, слухати Його.
2 І нарекали Фарисеї та письменники, кажучи: Що сей грішників приймає і їсть із ними.
3 Сказав же до них приповість сю, глаголючи:
4 Которий чоловік з вас, мавши сотню овечок, та загубивши одну з них, не зоставить девятьдесять і девять у степу, та не пійде за загубленою, доки знайде її?
5 А знайшовши, положить на плечі собі, радїючи.
6 І, прийшовши до дому, скликає другів та сусїд, кажучи їм: Радуйтесь зо мною, бо я знайшов овечку мою загублену.
7 Глаголю вам, що оттак радість буде на небі над одним грішником каючим ся, більше нїж над девятьдесять і девятьма праведниками, котрим не треба покаяння.
8 Або котора жінка, мавши десять драхім, коли згубить драхму одну, не сьвітить сьвітла, та не вимітає хати, та не шукає пильно, доки знайде?
9 А знайшовши кличе подруг та сусїдок, кажучи: Радуйтесь зо мною, бо я знайшла драхму, що була згубила.
10 Так, глаголю вам, радість буде перед ангелами Божими над одним грішником каючим ся.
11 Рече ж: Один чоловік мав два сини,
12 і сказав молодший з них батькові: Отче, дай менї частину маєтку, що впадає менї. І роздїлив їм прожиток.
13 І не по многих днях, зібравши все молодший син, від'їхав у землю далеку, та й протратив там маєток свій, живучи блудно.
14 Як же проїв усе, настала голоднеча велика в землї тій; і почав він терпіти недостаток.
15 І пійшовши пристав до одного з міщан землї тієї; і післав той його на поля свої пасти свинї.
16 І бажав він сповнити живіт свій лушпиннєм, що їли свинї, та й нїхто не давав йому.
17 Опамятавшись же, сказав: Скільки наймитів у батька мого надто мають хлїба! я ж голодом погибаю.
18 Уставши, пійду до батька мого, й скажу йому: Отче, згрішив я на небfont й перед тобою,
19 і вже недостоєн зватись сином твоїм; прийми мене як одного з наймитів твоїх.
20 І вставши пійшов до батька свого. Ще ж він далеко був, побачив його батько його, й змилосердивсь, і побігши упав на шию йому, й поцїлував його.
21 Каже ж йому син: Отче, згрішив я на небо й перед тобою, і вже не достоєн зватись сином твоїм.
22 Каже ж батько до слуг своїх: принесїть шату найпершу та й одягнїть його; й дайте перстень на руку йому, й чоботи на ноги;
23 і, привівши теля годоване, заколїть і ївши веселїмось:
24 бо сей син мій мертвий був, та й ожив; згинув був, та й знайшов ся. І почали веселитись.
25 Був же син його старший на полї, і, як ідучи зближавсь до господи, почув сьпіви да танцї.
26 І покликавши одного з слуг, питав, що б се було таке.
27 Той же каже йому: Що брат твій прийшов, і заколов батько твій теля годоване, що здорового його прийняв.
28 Розсердив ся ж і не схотїв увійти. Оце ж батько його вийшовши просив його.
29 Він же, озвавшись, рече батькові: Ось стільки лїт служу тобі, й нїколи заповідї твоєї не переступив, та й нїколи менї не дав єси козеняти, щоб з приятелями моїми повеселитись;
30 як же син твій сей, проївши свій прожиток з блудницями, прийшов, заколов єси йому теля годоване.
31 Він же рече йому: Дитино, ти все зо мною єси, і все, що моє, твоє;
32 веселити ж ся і радувати ся треба було, що брат твій сей мертвий був, та й ожив, і згинув був, та й знайшов ся.
Вiд Луки 16
1 Промовив же і до >
2 І, покликавши його, каже йому: Що се чую про тебе? Дай менї перелїк з твого приставництва, бо не можна вже тобі бути приставником.
3 Каже ж у собі приставник: Що менї робити, що пан мій бере приставництво від мене? Копати не вмію, просити соромлюсь.
4 Знаю, що зроблю, щоб, як відставлений буду від приставництва, прийняли мене в господи свої.
5 І покликавши кожного з довжників пана свого, каже первому: Скільки ти винен панові моєму?
6 Він же каже: Сто мір оливи. І каже йому: Візьми твою розписку, та сївши хутко, пиши пятьдесять.
7 Потім другому каже: Ти ж скільки винен? Він же каже: Сто мір пшеницї. І каже йому: Візьми твою розписку, та напиши вісїмдесять.
8 І похвалив пан приставника неправедного, що мудро вчинив; сини бо віку сього мудріщі над синів сьвітла в родї своїм.
9 І я вам глаголю: Робіть собі приятелів від мамони неправди, щоб, як будете в недостатках, прийняли вас у вічні оселї.
10 Вірний у найменшому, і в великому вірний, а в найменшому неправедний, і в великому неправедний.
11 Коли ж оце у неправедній мамонї вірні не будете, то правдиве хто вам звірить?
12 І коли у чужому вірні не були, ваше хто вам дасть?
13 Жаден слуга не може двом панам служити: або одного ненавидїти ме, а другого любити ме; або до одного прихилить ся, а другим гордувати ме. Не можете Богові служити й мамонї.
14 Чули ж се все й Фарисеї, що були сріблолюбцями, та й насьміхались із Него.
15 І рече їм: Ви оправдуєте себе перед людьми, Бог же знає серця ваші, бо що в людей високе, те огида перед Богом.
16 Закон і пророки до Йоана. З того ж часу царство Боже благовіствуєть ся, і кожен силою здобуває його.
17 Легше ж небу та землї перейти, нїж із закону одній титлї пропасти.
18 Всякий, хто розводить ся з жінкою своєю, і женить ся з иншою, робить перелюб; і всякий, хто женить ся з розведеною з чоловіком, робить перелюб.
19 Один же чоловік був заможний, і одягавсь у кармазин та висон, і жив що-дня пишно.
20 Убогий же один був, на ймя Лазар, що лежав перед ворітьми його ввесь у струпі,
21 і бажав погодуватись окрушинами, що падали з стола багатиревого; тільки ж і собаки приходячи лизали рани його.
22 Стало ся ж, що вмер убогий, і перенесли його ангели на лоно Авраамове; умер же й багатир і поховали його.
23 І в пеклї зняв він очі свої, бувши в муках, і побачив оддалеки Авраама, й Лазаря на лонї його.
24 І покликнувши він, каже: Отче Аврааме, помилуй мене та пішли Лазаря, нехай умочить конець пальця свого в воду та прохолодить язик мій; бо я мучусь у поломї сьому.
25 Рече ж Авраам: Дитино, спогадай, що прийняв єси добре твоє в життю твоїм, а Лазар так само лихе; тепер же він тут утїшаєть ся, а ти мучиш ся.
26 Та ще й до того, між нами й вами пропасть велика утвердилась, щоб которі схотїли перейти звідсїля до вас, не здолїли; анї звідтіля до нас не перейшли.
27 Каже ж він: Благаю ж тебе, отче, щоб післав його до дому батька мого:
28 маю бо пять братів; нехай сьвідкує їм, щоб і вони не прийшли у се місце муки.
29 Рече йому Авраам: Мають вони Мойсея і пророків; нехай слухають їх.
30 Він же каже: Нї, отче Аврааме; тільки ж, коли б хто з мертвих прийшов до них, покають ся.
31 Рече ж йому: Коли Мойсея і пророків не слухають, то, коли б хто й з мертвих воскрес, не піймуть віри.
Вiд Луки 17
1 Рече ж до учеників: Не можна не прийти поблазням; горе ж, через кого приходять!
2 Лучче б йому було, коли б жорно млинове почеплено на шию йому, та й укинуто в море, нїж щоб зблазнив одного з малих сих.
3 Озирайтесь на себе. Коли погрішить проти тебе брат твій, докори йому, й коли покаєть ся, прости йому.
4 І коли сїм раз на день погрішить проти тебе, й сїм раз на день обернеть ся до тебе, кажучи: Каюсь; прости йому.
5 І казали апостоли Господеві: Прибав нам віри.
6 Рече ж Господь: Коли б ви мали віру з зерно горчицї, то сказали б шовковинї оцїй: Викоренись і посадись у морю, то послухала б вас.