13 Покликавши ж десять слуг своїх, дав їм десять мин срібла, та eigh сказав до них: Орудуйте, поки прийду.
14 Міщане ж його ненавидїли його, й післали посли слїдом за ним, кажучи: Не хочемо сього, щоб царював над нами.
15 І сталось, як вернув ся він, прийнявши царство, сказав прикликати собі слуг тих, що дав їм срібло, щоб знати, хто що з'орудував.
16 Прийшов же первий, кажучи: Пане, мина твоя приробила десять мин.
17 І рече йому: Гаразд, добрий слуго; що у найменшому вірен був єси, то май власть над десятьма городами.
18 І приступив другий, кажучи: Пане, мина твоя зробила пять мин.
19 Рече ж і сьому: І ти будь над пятьма городами.
20 Приступив і инший, кажучи: Пане, ось мина твоя, котру я мав сховану в хустцї:
21 боявсь бо тебе, що ти чоловік жорстокий: береш, чого не клав єси, і жнеш, чого не сїяв.
22 Рече ж йому: З уст твоїх судити му тебе, лукавий слуго. Знав єси, що я чоловік жорстокий: беру, чого не клав, і жну, чого не сїяв;
23 а чом же не дав єси срібла мого у міняльню? і я, прийшовши, з лихвою виміг би його.
24 І рече стоячим коло него: Візьміть від него мину, а дайте маючому десять мин.
25 (І казали йому: Пане, має десять мин.)
26 Глаголю бо вам: Що всякому маючому дасть ся, від немаючого ж і, що має, візьметь ся від него.
27 А ворогів моїх тих, що не хочуть, щоб царював над ними, приведїть сюда, та й повбивайте передо мною.
28 І, промовивши се, пійшов далїй, ідучи в Єрусалим.
29 І сталось, як наближавсь до Витфагиї та Витаниї, до гори, званої Оливної, післав двох з ученав ків своїх,
30 глаголючи: Ідїть у село, що перед вами, у котре ввійшовши, знайдете осля привязане, що на него нїхто з людей нїколи не сїдав. Одвязавши його, приведїть.
31 І коли хто вас поспитає: На що одвязуєте? так скажіть йому: Що Господеві треба його.
32 Пійшовши ж послані, знайшли, як Він сказав їм.
33 Як же одвязували вони осля, казали господарі його до них: На що одвязуєте осля?
34 Вони ж сказали: Господеві його треба.
35 І привели його до Ісуса; й, накинувши свою одежу на осля, посадили Ісуса.
36 Як же Він їхав, простилали одежу свою по дорозї.
37 Коли ж вже наближив ся Він до збочу гори Оливної, почало все множество учеників радуючись хвалити Бога голосом великим за всї чудеса, що бачили,
38 говорячи: Благословен грядущий цар в імя Господнє; впокій на небі, і слава на вишинах!
39 А деякі з Фарисеїв між народом казали до Него: Учителю, закажи ученикам Твоїм.
40 І озвавшись рече їм: Глаголю вам, що коли сї замовкнуть, каміннє кричати ме.
41 І, як наближивсь, то, побачивши город, заплакав над ним,
42 глаголючи: О, коли б зрозумів і ти хоч у день сей твій, що для впокою твого! тепер же воно закрито перед очима твоїми.
43 Бо прийдуть днї на тебе, й обкинуть вороги твої валами тебе, та й обляжуть тебе, й стиснуть тебе звідусюди.
44 І з землею зрівняють тебе й дїти твої у тобі; і не зоставлять у тобі каменя на каменї; бо не розумів єси часу одвідин твоїх.
45 І ввійшовши у церкву, почав виганяти продаючих і купуючих,
46 глаголючи їм: Писано: Дом мій - дом молитви; ви ж його зробили вертепом розбійників.
47 І навчав що-дня в церкві. Архиєреї ж та письменники й значні людські шукали Його вбити.
48 І не знайшли, що б зробити Йому; народ бо ввесь горнувсь до Него, слухаючи.
Вiд Луки 20
1 І сталось одного з тих днїв, як навчав Він народ у церкві та благовіствував, поприходили архиєреї та письменники з старшими,
2 і промовили до Него, кажучи: Скажи нам, якою властю се робиш? або хто дав Тобі власть сю?
3 Відказуючи ж рече до них: Спитаю вас і я про одну річ, і скажіть менї:
4 Хрещеннє Йоанове з неба було, чи від людей?
5 Вони ж міркували в собі говорячи: Коли скажемо: З неба, казати ме: Чом же не поняли ви віри йому?
6 Коли ж скажемо: Від людей, то ввесь народ покаменує нас; певен бо він, що Йоан пророк.
7 І відказали, що не знають, звідкіля.
8 А Ісус їм рече: То й я не скажу вам, якою властю я се роблю.
9 Почав же до народу глаголати приповість сю: Один чоловік насадив виноградник, та й дав його виноградарям, та й відїхав на довгий час.
10 І післав у пору до виноградарів слугу, щоб з овощу винограднього дали йому; виноградарі ж, побивши його, відослали впорожнї.
11 І післав ще другого слугу; вони ж і того, побивши та обезчестивши, відослали впорожнї.
12 І післав ще третього; вони ж і сього, поранивши, прогнали.
13 Рече ж пан виноградника: Що робити? пішлю ЩЁина мого любого: може, того побачивши, посоромлять ся.
14 Побачивши ж його виноградарі, казали між собою, говорячи: Се наслїдник; ходїмо вбємо його, щоб наше було наслїддє.
15 І, викинувши його за виноградник, убили. Що ж робити ме пан виноградника?
16 Прийде та й вигубить виноградарів сих, і дасть виноградник иншим. Почувши ж, сказали: Борони Боже!
17 Він же, поглянувши на них, рече: Що ж се написано? Камінь, що відкинули будівничі, сей став ся головою угла?
18 Всякий, хто впаде на той камінь, розібєть ся, на кого ж він упаде, розітре його.
19 І шукали архиєреї та письменники наложити на Него руки тієї години, та боялись народу; зрозуміли бо, що до них приповість сю сказав.
20 І, назираючи Його, післали підглядників, що видавали себе за праведних, щоб схопити Його на слові та віддати старшинї та властї ігемоновій.
21 І питали вони Його, кажучи: Учителю, знаємо, що право говориш, і навчаєш, і не дивиш ся на лице, а по правдї на путь Божий наставляєш.
22 Годить ся нам кесареві данину давати, чи нї?
23 Постерігши ж їх підступ, рече до них: Що мене спокушуєте?
24 Покажіть менї денария. Чиє має обличчє і надпись? Озвавши ся ж сказали: Кесареве.
25 Він же рече їм: Оддайте ж оце кесареве кесареві, а Боже Богові.
26 І не могли вони схопити Його на слові перед народом; і, дивуючись одповіддю Його, мовчали.
27 Приступивши ж тодї деякі з Садукеїв, котрі перечять, що є воскресеннє, питали Його,
28 говорячи: Учителю, Мойсей написав нам: Коли чий брат умре, мавши жінку, й сей бездїтний умре, щоб узяв брат його жінку й воскресив насїннє братові своєму.
29 Сїм оце братів було; й первий, взявши жінку, умер бездїтний.
30 І взяв другий жінку, та й сей умер бездїтний.
31 І третій узяв її, та й не зоставили дїтей, і повмирали.
32 Опісля ж усїх умерла й жінка.
33 Оце ж у воскресенню кому з них буде жінкою? сїм бо мали її за жінку.
34 І відказуючи рече їм Ісус: Сини сьвіту сього женять ся й видають заміж:
35 которі ж удостоють ся дождати віку того й воскресення з мертвих, ті нї женять ся анї віддають заміж:
36 бо анї вмерти не можуть, рівні бо ангелам і сини вони Божі, воскресення синами бувши.
37 А що встають мертві, то й Мойсей показав коло купини, як зве Господа Богом Авраама, й Богом Ісаака, й Богом Якова.
38 Бог же не мертвих, а живих, всї бо Йому живуть.
39 Озвавши ся ж деякі з письменників, казали: Учителю, добре глаголав єси.
40 І більш не сьміли питати Його нї про що.
41 Рече ж до них: Як се кажуть, що Христос син Давидів?
42 А сам Давид говорить у книзї псальм: Рече Господь Господеві моєму: Сиди по правицї в мене,
43 доки положу ворогів Твоїх підніжком ніг твоїх.
44 Давид оце Господом Його зве: як же Він син Його?
45 Як же слухав увесь народ, рече ученикам своїм:
46 Остерегайтесь письменників, що бажають ходити в шатах, та люблять витання на торгаman", та перві сїдалища по школах, та перві місця на бенкетах;
47 що жеруть доми вдовиць, і для виду довго молять ся. Сї приймуть ще тяжчий осуд.
Вiд Луки 21
1 Поглянувши ж побачив, як кидали дари свої в скарбону заможні.
2 Побачив же й одну вдовицю вбогу, що кидала туди дві лепти.
3 І рече: Правдиво глаголю вам, що вдовиця вбога ся більш усїх укинула:
4 всї бо ті з достатку свого кидали у дари Божі, ся ж з недостатку свого увесь прожиток свій, що мала, вкинула.