55 Як же запалили огонь серед двора та посїдали вкупі, сїв і Петр серед них.
56 Побачивши ж Його одна служниця, як сидїв коло сьвітла, й, придивляючись на него, сказала: І сей з Ним був.
57 Він же одрік ся Його, кажучи: Жінко, не знаю Його.
58 А згодя другий, побачивши його, сказав: І ти з них єси. Петр же каже: Чоловіче, нї.
59 І мало що не через одну годину, инший хтось ствердив, кажучи: Справдї і сей з Ним був, бо й Галилеєць він.
60 Каже Петр: Чоловіче, не знаю, що кажеш. І зараз, як ще говорив він, запіяв півень.
61 І обернувшись Господь, поглянув на Петра. І згадав Петр слово Господнє, як глаголав йому: Що перш нїж півень запіє, відречеш ся мене тричі.
62 І вийшовши геть Петр, заплакав гірко.
63 А чоловіки, що держали Ісуса, насьміхались із Него, бючи.
64 І, закривши Його, били в лице Його, та й питали Його, кажучи: Проречи, хто вдарив Тебе.
65 І иншого багато, хуливши, казали на Него.
66 А як настав день, зібралась старшина людська, та архиєреї і письменники, та й повели Його в раду свою, кажучи:
67 Чи Ти єси Христос? скажи нам. Рече ж їм: Коли вам скажу, не піймете віри;
68 коли ж і спитаю вас, не відповісте менї й не відпустите.
69 Від нинї сидїти ме Син чоловічий по правицї сили Божої.
70 І сказали всї: То се Ти Син Божий? Він же до них рече: Ви кажете, що се я.
71 Вони ж сказали: На що нам ще сьвідчення? самі бо чули з уст Його.
Вiд Луки 23
1 І вставши все множество їх, повели Його до Пилата.
2 І стали винувати Його, кажучи: Сього знайшли ми, що розвертає народ і забороняє кесареві данину давати, та й каже, що Він Христос-цар.
3 Пилат же спитав Його, кажучи: Чи Ти цар Жидівський? Він же, озвавшись до него, рече: Ти кажеш.
4 Пилат же сказав до архиєреїв і до народу: Нїякої не знаходжу вини в чоловікові сьому.
5 Вони ж намагали, говорячи: Що бунтує народ, навчаючи по всїй Юдеї, почавши від Галилеї аж посї.
6 Пилат же, почувши про Галилею, спитав, чи чоловік не Галилеєць,
7 і, довідавшись, що Він присуду Іродового, післав Його до Ірода, що також був у Єрусалимі тими днями.
8 Ірод же, побачивши Ісуса, зрадїв вельми; бажав бо здавна бачити Його; бо чув багато про Него; й сподївав ся яку ознаку бачити, що від Него станеть ся.
9 Питав же Його словами многими; Він же нїчого не відказав йому.
10 Стояли ж архиєреї та письменники, завзято винуючи Його.
11 Зневаживши ж Його Ірод з воїнами своїми та насьміявшись, одягнувши Його в шату ясну, післав Його Пилатові.
12 Стали ж собі другами Пилат та Ірод того дня: жили бо перше, ворогуючи між собою.
13 Пилат же, скликавши архиєреїв та князїв і народ,
14 каже до них: Привели ви менї чоловіка сього, яко розвертаючого народ; і ось я, перед вами питаючи, нїякої не знайшов в чоловікові сьому вини, якими винуєте Його;
15 та й нї Ірод; посилав бо Його до него, й ось нїчого достойного смерти не знайдено в Ньому.
16 То, покаравши, відпущу Його.
17 (Треба ж йому було відпускати їм що-сьвята одного.)
18 Закричали ж вони всї разом, кажучи: Візьми сього, відпусти ж нам Вараву,
19 котрого, за якусь бучу, що сталась у городї, і за убийство, вкинуто в темницю.
20 Знов же Пилат покликнув, хотївши відпустити Ісуса.
21 Вони ж кричали: Розпни, розпни Його!
22 Він же втретє каже до них: Яке ж бо зло зробив сей? Нїякої вини смерти не знайшов я в Йому. То покаравши, випущу Його.
23 Вони ж намагали голосом великим, просячи, Його розпяти. І перемогли голоси їх та архиєрейські.
24 Пилат же присудив, щоб сталось по просьбі їх.
25 Відпустив же їм за бунт і убийство вкинутого в темницю, котрого просили; Ісуса ж видав на їх волю.
26 І як повели Його, то, взявши одного Симона Киринея, ідучого з поля, положили на него хрест нести за Ісусом.
27 Ійшло ж слїдом за Ним велике множество народу й жінок, що голосили й ридали по Йому.
28 І обернувшись до них Ісус, рече: Дочки Єрусалимські, не плачте по менї, а по собі плачте і по дїтях ваших.
29 Бо ось прийдуть днї, коли скажуть: Блаженні неплідні, й утроби, що не родили, й соски, що не годували.
30 Тодї стануть говорити горам: Упадїть на нас, і узгіррям: Покрийте нас.
31 Бо коли зеленому дереву се роблять, то з сухим що станеть ся?
32 Ведено ж і инших двох лиходїїв з Ним на смерть.
33 І, як прийшли на врочище Черепове, там розпяли Його й лиходїїв, одного по правицї, а одного по лївицї.
34 Ісус же рече: Отче, відпусти їм; не знають бо, що роблять.
35 І стояв народ дивлячись. Насьміхали ся ж і старші з ними, кажучи: Инших спасав; нехай спасе й себе, коли се Христос, вибраний Божий.
36 Насьміхали ся ж з Него й воїни, приступаючи й оцет подаючи Йому,
37 і кажучи: Коли Ти єси цар Жидівський, спаси себе.
38 Була ж і надпись над Ним письмом Грецьким та Римським, та Єврейським: Се цар Жидівський.
39 Один же з повішених лиходїїв хулив Його, кажучи: Коли Ти Христос, спаси себе й нас!
40 Озвавши ся ж другий, докорив йому, кажучи: І не боїш ся Бога, коли в такому ж осудї єси?
41 Та ми по правдї; по заслузї бо за те, що коїли, приймаємо; сей же нїчого недоброго не зробив.
42 І сказав до Ісуса: Спогадай мене, Господи, як прийдеш у царство Твоє.
43 І рече йому Ісус: Істино глаголю тобі: Сьогоднї зо мною будеш у раю.
44 Було ж се коло години шестої, і темрява сталась по всїй землї до години девятої.
45 І померкло сонце, й роздерлась завіса церковня посерединї.
46 І покликнувши голосом великим Ісус, рече: Отче, у Твої руки передаю духа мого! й, се промовивши, зітхнув духа.
47 Побачивши ж сотник, що сталось, прославив Бога, кажучи: Справдї, чоловік сей праведний був.
48 І ввесь народ, що зійшов ся на сю дивовижу, побачивши, що сталось, бючи себе в груди, вертав ся.
49 Стояли ж усї знакомі Його оддалеки й жінки, що поприходили слїдом за Ним із Галилеї, дивлячись на се.
50 І ось чоловік, на ймя Йосиф, що був радник, чоловік добрий і праведний,
51 (сей не пристав до ради й дїла їх,) з Ариматеї, города Жидівського, що також сподївавсь царства Божого;
52 сей, прийшовши до Пилата, просив тїла Ісусового.
53 І, знявши Його, обгорнув Його плащеницею, і положив Його у гробі висїченому, де нїколи нїхто не лежав.
54 І був день пятниця, а субота сьвітала.
55 Поприходивши ж слїдом жінки, що прийшли з Галилеї, дивились на гріб, і як положене було тїло Його.
56 І вернувшись наготовили пахощів та мира, а в суботу відпочивали по заповідї.
Вiд Луки 24
1 Первого ж дня тижня, вельми рано, прийшли вони на гріб, несучи, що наготовили, пахощі, і другі з ними.
2 Знайшли ж камінь відкочений від гробу.
3 І ввійшовши не знайшли тїла Господа Ісуса.
4 І сталось, як здумілись вони від сього, ось два чоловіки стояли перед ними в шатах ясних.
5 Як же полякались вони й нахилили лице до землї, рекли до них: Чого шукаєте живого між мертвими?
6 Нема Його тут, а встав. Згадайте, як Він промовляв до вас, ще бувши в Галилеї,
7 глаголючи: Що мусить Син чоловічий бути виданим у руки чоловіків грішників, і бути розпятим, і третього дня воскреснути.
8 І згадали слова Його,
9 і, вернувшись од гробу, сповістили про се все одинайцятьох і всїх инших.
10 Була ж Мария Магдалина, та Йоанна, та Мария Яковова, й инші з ними, що оповідали перед апостолами се.
11 І явились перед ними яко видумка слова їх, і не поняли віри їм.
12 Петр же, вставши, побіг до гробу; й нахилившись побачив тільки полотно, що лежало, й пійшов, сам у собі дивуючись тим, що сталось.
13 І ось двоє з них ійшло того ж дня на село, зване Емаус, гоней з шістьдесять од Єрусалиму.
14 І розмовляли вони між собою пѿро все те, що стало ся.
15 І сталось, як розмовляли вони та перепитувались, і сам Ісус наближившись, ійшов з ними.
16 Очі ж їх були вдержані, щоб не пізнали Його.
17 Рече ж до них: Що се за речі, про котрі розмовляєте між собою йдучи, та сумуєте?