6 Як же почув, що нездужає, тодї зоставсь у тому місцї, де був, ще два днї.
7 Після того ж рече ученикам: Ходїм знов у Юдею.
8 Кажуть Йому ученики: Рави, тепер шукали Тебе Жиди каменувати, й знов ійдеш туди!
9 Відказав Ісус: Хиба не дванайцять годин у днї? Коли хто ходить у день, не спотикаєть ся, бо сьвітло сьвіта сього бачить.
10 Коли ж хто ходить поночі, спотикаєть ся, бо нема сьвітла в йому.
11 Се промовив, і після того рече їм: Лазар, друг наш, заснув; та я пійду, щоб розбудити його.
12 Казали тодї ученики Його: Господи, коли заснув, то й одужає.
13 Говорив же Ісус про смерть його; вони ж думали, що про спочинок сонний каже.
14 Тодї ж рече їм Ісус явно: Лазар умер.
15 І я радуюсь задля вас, що не був там, щоб ви увірували. Та ходїмо до него.
16 Рече тодї Тома, на прізвище близняк, товаришам ученикам: Ходїмо й ми, щоб умерти з Ним.
17 Прийшовши тодї Ісус, застав його, що він чотирі днї вже у гробі.
18 Була ж Витания поблизу Єрусалиму, гоней на пятьдесять.
19 І багато Жидів поприходило до Марти та Мариї, щоб розважати їх по братові їх.
20 Марта ж, як почула, що Ісус прийшов, вибігла назустріч Йому; Мария ж сидїла в хатї.
21 Каже тодї Марта до Ісуса: Господи, коли б був єси тут, брат мій не вмер би.
22 Тільки ж і тепер знаю, що, чого попросиш у Бога, дасть Тобі Бог.
23 Рече їй Ісус: Воскресне брат твій.
24 Каже Марта до Него: Я знаю, що воскресне у воскресенню останнього дня.
25 Рече їй Ісус: Я воскресеннє і життє. Хто вірує в мене, коли й умре, жити ме.
26 І всякий, хто живе й вірує в мене, не вмре по вік. Чи віруєш сьому?
27 Каже Йому: Так, Господи, я увірувала, що Ти єси Христос, Син Божий, грядущий на сьвіт.
28 І, се промовивши, пійшла та й покликала Марию, сестру свою, нишком, кажучи: Учитель прийшов, і кличе тебе.
29 Вона ж, як почула, встає хутко, і йде до Него.
30 Ще ж не прийшов у село Ісус, а був на місцї, де зустріла Його Марта.
31 Тодї Жиди, що були з нею в хатї та розважали її, побачивши Марию, що хутко встала та вийшла, пійшли за нею, кажучи: Що йде до гробу, щоб плакати там.
32 Мария ж, як прийшла, де був Ісус, і побачила Його, то впала в ноги Йому, кажучи до Него: Господи, коли б був єси тут, не вмер би брат мій.
33 Ісус же, як побачив її, що плаче, і прийшовших з нею Жидів, що плачуть, засмутив ся духом, і зворушив ся,
34 і рече: Де положили його? Кажуть Йому: Господи, йди та подивись.
35 І заплакав Ісус.
36 Казали тодї Жиди: Ось як Він любив його!
37 Деякі ж з них казали: Чи не міг Сей, що відкрив очі слїпому, зробити, щоб і він не вмер?
38 Тодї Ісус, зітхнувши знов у собі, пійшов до гробу. Була ж печера, й камінь лежав на нїй.
39 Рече Ісус: Зніміть каменя. Каже Йому сестра умершого Марта: Господи, уже смердить; чотири бо днї йому.
40 Рече їй Ісус: Чи не казав я тобі, що, коли вірувати меш, побачиш славу Божу?
41 Зняли тодї каменя, де положено мерця. Ісус же звів очі вгору, і рече: Отче, дякую Тобі, що почув єси мене.
42 Я ж знав, що всякого часу мене чуєш, тільки задля народу, що навколо стоїть, сказав, щоб увірували, що Ти мене післав.
43 І, се промовивши, покликнув голосом великим: Лазаре, вийди!
44 І вийшов мрець з завязаними в полотно ногами й руками, й лице його хусткою було завязане. Рече їм Ісус: Розвяжіть його й пустїть, нехай іде.
45 Тодї многі з Жидів, що поприходили до Мариї, і видїли, що зробив Ісус, увірували в Него.
46 Деякі ж з них пійшли до Фарисеїв, та й сказали їм, що зробив Ісус.
47 Зібрали тодї архиєреї та Фарисеї раду, і казали: Що нам чинити? бо сей чоловік багато робить ознак.
48 Коли оставимо Його так, усї увірують в Него; й прийдуть Римляне, та й заберуть у нас і місце і нарід.
49 Один же з них, Каяфа, бувши архиєреєм року того, каже їм: Ви не знаєте нїчого,
50 і не думаєте, що лучче нам, щоб один чоловік умер за людей, а не ввесь народ загинув.
51 Се ж не від себе промовив, а, бувши архиєреєм того року, пророкував, що має Ісус умерти за людей,
52 і не тільки за людей, а щоб і дїти Божі розсипані зібрати в одно.
53 З того ж дня нарадились, щоб убити Його.
54 Ісус же більш не ходив явно по Юдеї, а пійшов звідтіля в землю близько пустинї, у город званий Єфрем, і там пробував із учениками своїми.
55 Була ж близько пасха Жидівська; і йшло багато в Єрусалим із сіл перед пасхою, щоб очищати себе.
56 Шукали тодї Ісуса, й говорили між собою, стоячи в церкві: Як вам здаєть ся? чи не прийде на сьвято?
57 Дали ж і архиєреї і Фарисеї наказ, щоб, як хто знати ме, де Він, то щоб схопити Його.
Вiд Iвана 12
1 Тодї Ісус, шестого дня перед пасхою, прийшов у Витанию, де був Лазар, що був умер, котрого воскресив із мертвих.
2 Зробили тодї Йому вечерю там, і Марта послугувала, Лазар же був один із тих, що сидїли за столом.
3 Мария ж, узявши литру мира нардового, правдивого, предорогого, намастила ноги Ісусу, та й обтерла волоссєм своїм ноги Його; господа ж повна була духу від мира.
4 Каже тодї один з учеників Його, Юда Симонів Іскариоцький, що мав Його зрадити.
5 Чому мира сього не продано за триста денариїв та не роздано вбогим?
6 Сказав же се не того, що про вбогих дбав, а що злодїй був, і скриньку мав, і, що вкидано, носив.
7 Рече тодї Ісус: Остав її; на день похорону мого приховала се.
8 Вбогих бо маєте всякого часу з собою, мене ж не всякого часу маєте.
9 Довідалось же багато народу з Жидів, що Він там, і поприходили не задля Ісуса одного, а щоб і Лазаря побачити, котрого воскресив із мертвих.
10 Нарадили ся ж архиєреї, щоб і Лазаря вбити;
11 бо многі через него приходили від Жидів, та й увірували в Ісуса.
12 Назавтра багато народу, поприходивши на сьвято, почувши, що Ісус ійде в Єрусалим,
13 побрали віттє пальмове, та й вийшли назустріч Йому, покликуючи: Осанна! благословен грядущий в імя Господнє, Цар Ізраїлїв!
14 Знайшовши ж Ісус осля, сїв на него, як написано:
15 Не лякайсь, дочко Сионська! ось твій Цар іде, сидячи на молодому ослї.
16 Сього ж не зрозуміли ученики Його спершу; тільки, як прославивсь Ісус, тодї згадали, що се про Него писано, й що се зробили Йому.
17 Сьвідкував же народ, що був із Ним, як Лазаря викликав із гробу й воскресив Його з мертвих.
18 Тим і зустрів Його народ, бо чув, що Він зробив сю ознаку.
19 Фарисеї ж казали між собою: Бачите, що не вдїєте нїчого? ось увесь сьвіт за Ним пійшов!
20 Були ж деякі Геленяне між тими, що поприходили, щоб поклонитись у сьвято.
21 Сї ж приступили до Филипа, що був з Витсаїди Галилейської, кажучи: Добродїю, хочемо Ісуса видїти.
22 Приходить Филип і каже Андреєві, а знов Андрей та Филип кажуть Ісусові.
23 Ансус же відказав їм, говорячи: Прийшла година, щоб прославив ся Син чоловічий.
24 Істино, істино глаголю вам: Коли зерно пшеничне, впавши на землю, не вмре, то одно зостаєть ся; коли ж умре, то багато овощу приносить.
25 Хто любить душу свою, погубить її; а хто ненавидить душу свою в сьвітї сьому, на вічнє життє збереже її.
26 Коли менї служить хто, нехай іде слїдом за мною; і де я, там і слуга мій буде. І коли хто менї служить, пошанує його Отець.
27 Тепер же душа моя стрівожилась, і що менї казати? Отче, спаси мене від години сієї; тільки ж для сього прийшов я на годину сю.
28 Отче, прослав імя Твоє! Зійшов тодї голос із неба: І прославив, і знов прославлю.
29 Народ же, що стояв і чув, казав, що грім загремів. Инші казали: Ангел Йому говорив.
30 Озвавсь Ісус і рече: Сей голос роздавсь не ради мене, а ради вас.
31 Тепер суд сьвіту сьому: тепер князь сьвіту сього проженеть ся геть.
32 І я, як буду піднятий від землї, всїх притягну до себе.
33 Се ж глаголав, означуючи, якою смертю має вмерти.
34 Озвавсь до Него народ: Ми чули з закону, що Христос пробуває по вік; як же Ти кажеш, що треба угору піднятись Синові чоловічому? Хто се Син чоловічий?
35 Рече ж їм Ісус: Ще малий час сьвітло з вами. Ходїть, доки сьвітло маєте, щоб темрява вас не захопила; а хто ходить у темряві, не знає, куди йде.