9 От і двинули царь Ізрайлїв, царь Юдейський і царь Едомський, і йшли вони обходом сїм день, і не стало води війську й скоту, що йшов за ними.
10 І промовив царь Ізрайлїв: Ой лишенько! скликав Господь сї три царі докупи, щоб їх подати Моабові на поталу.
11 Йосафат же каже: Чи нема тут якого пророка Господнього, щоб нам поспитати Господа через його? І відказав один ізміж слуг царя Ізрайлевого: Є тут Елисей Сафатенко, що (вслуговуючи) подавав Ілиї воду на руки.
12 І каже Йосафат: У сього є слово Господнє. От і пійшли до його царь Ізраїлський, та Йосафат, та царь Едомський.
13 Елисей ж сказав цареві Ізрайлевому: Що між мною й тобою? Іди до пророків отця твого та до пророків матері твоєї. Царь же Ізрайлїв каже йому: Чи вже ж Господь скликав сї три царі, щоб їх подати Моабові на поталу?
14 І рече Елисей: Так певно, як живе Господь Саваот, що в його службі стою, коли б я не вважав на Йосафата, царя Юдиного, так на тебе я б не споглянув і не позирнув.
15 Тепер же покличте менї грача на гуслах. І як той дзвонив у струни, найшла на його рука Господня.
16 І він промовив: Тако глаголе Господь: Копайте по сїй долинї рови за ровами;
17 Так бо глаголе Господь: Не бачити мете нї вітру, нї дощу, а ся долина сповниться водою, так що й ви й скотина ваша пити мете;
18 Та се ще мала річ у Господа: він подасть вам і Моабіїв на поталу,
19 І ви збурите всї утверджені городи й всї головні городи, позрубуєте всї плодющі дерева, позабиваєте всї криничні джерела, й всяке добре поле попсуєте каміннєм.
20 І ось на завтра уранцї, о тій добі, як приносять хлїбову жертву, ринула разом вода дорогою Едомською, й земля сповнилась водою.
21 Як довідалися ж Моабії, що царі наступають їх воювати, то й скликали всїх, що годились до зброї, та й уставились на гряницї.
22 Уранцї ж рано, як сонце заблисло над водою, показалась Моабіям вода червоною наче кров.
23 І гукали вони: Се кров! Певно царі вдарили один на одного та й зробили різанину проміж себе. Нуже тепер на здобич, Моабії!
24 І наближилися до Ізраїлського табору. І вирушили Ізрайлитяне та й ударили на Моабіїв так, що ті кинулись навтеки перед ними; вони ж усе вганяли за ними та й побили Моабіїв.
25 І поруйнували городи, усе ж добре поле попсували, кидаючи кожен чоловік по каменеві, й позабивали всї водяні джерела, та й повирубували все плодюще дерево, так що тільки каміннє осталось в Кир-Харешетї. А пращовики обступили та й зруйнували його.
26 І побачив царь Моабійський, що мусить полягти в бою, й взяв із собою сїмсот чоловіка взброєних мечами, щоб пробитись до царя Едомського; та не вдалось їм се.
27 І взяв він свого перворідня, що мав царювати після його, та й принїс його у всепаленнє на мурі. Се роздратувало так Ізраїля, що вони відсту>
2-а царiв 4
1 Одна з жінок синів пророцьких, голосючи, промовила до Елисея: Мій муж, твій раб, умер, а ти знаєш, що він, твій раб, був богобоязний по всяк час; тепер же прийшов позичальник і хоче моїх обох хлопцїв забрати в невольники.
2 Елисей відказав їй: Що ж маю тобі вчинити? Скажи менї, що в тебе є в господї? Вона сказала: Нема нїчого в твоєї служебки в хатинї, як олїйна посудина, а в їй трошки олїї.
3 І сказав він: Ійди, напозичай порожнього посуду по всїх сусїдах твоїх, та назбірай не трохи;
4 Тодї ввійдеш, позасовуєш двері позад себе й синків твоїх та й наливати меш в кожну посудину, а котра буде повна, відстав на бік.
5 І пійшла вона від його та й засунула за собою й за синками своїми двері; вони їй подавали, а вона, знай, наливала.
6 Як же посуди були вже повні, каже синові свойму: Подай ще посудину. Відказує він: Нема більш посудини. І не текло більш олїї.
7 Як же пійшла вона й оповідала се Божому чоловікові, сказав він їй: Іди, продай олїю та й заплати твою позичку, а з останку жити меш сама й сини твої.
8 Одного дня прийшов Елисей в Сунам. Там жила багата женщина, й запросила його, в неї трапезувати. От він що-разу, як ійде було мимо, заверне туди попоїсти.
9 І каже вона раз чоловікові: От я постерегаю, що сей Божий чоловік, що попри нас проходить, є сьвятий.
10 Змуруймо ж невеличку верхню сьвітлицю та й поставмо йому там ліжко, стола, стільчика й каганець, щоб, як зайде коли, так і притулився там.
11 Одного дня прийшов він ізнов, і зайшов у верхню сьвітличку та й відпочивав там;
12 І звелїв слузї свойму Гієзієві: ПольѺлич сюди тую Сунамійку. І покликав той її, й прийшла вона до його.