13 Одного ж дня, як сини й дочки Йовові саме їли й пили вино в дому старшого брата свого,
14 Прийшов посел до Йова та й сповістив: Воли були в плусяї, а ослицї паслись поблизу,
15 Аж се - набігли Савеї та й позаймали їх; кметї ж повитинали мечем; один я втїк сповістити тебе.
16 Ще він говорив, аж приходить другий й говорить: Огонь Божий упав з неба й пройшов, палаючи, проміж вівцями й кметями та й пожер їх; один я втїк сповістити тебе.
17 Ще сей говорив, аж ійде другий й говорить: Халдеї зложили три ватаги, напали на верблюди та й позаймали їх; кметї ж повистинали мечем; один я втїк, сповістити тебе.
18 Ще говорив сей, аж приходить инший й говорить: Сини твої й дочки трапезували й пили вино в дому старшого брата свого,
19 Аж несподївано схопилась буря від пустинї, наперла на всї чотири угли в будинку, і дім завалився на дїти та й вони погинули; один я втїк сповістити тебе.
20 І встав Йов, роздер одежу на собі та й обстриг волоссє на голові, припав до землї й поклонився,
21 І промовив: Нагим вийшов я з матерньої утроби, нагим і вернусь. Господь дав, Господь і взяв; як до вподоби було Господеві, так і сталося; нехай буде імя Господнє благословенне!
22 У всьому тому не провинив Йов, і не виповів нїчого безумного проти Бога.
Йов 2
1 Сталося ж одного дня, що сини Божі прийшли стати перед Господом; та прийшов і Сатана між ними стати перед Господом.
2 І спитав Господь Сатану: Звідкіля прийшов єси? Відказав Сатана Господеві й говорить: Я ходив по землї й обійшов її навкруги.
3 І рече Господь Сатанї: А звернув ти ввагу на раба мого Йова? Другого бо такого нема на землї, такого щирого, справедливого, богобоязливого та щоб так цурався лихого.
4 І відказав Сатана й промовив: Шкуру за шкуру, а за свою душу оддасть чоловіат усе, що має.
5 Просьтягни тільки руку твою й торкнись костей його й тїла його, - чи благословити ме він тебе?
6 І рече Господь Сатанї: Ну, він у руцї твоїй тільки душу (життє) його пощади.
7 І пійшов Сатана зперед Господа, та вдарив Йова лютою проказою від підошов аж до тїмя.
8 І взяв він черепок, щоб ним скребтись, та й сїв на попелищі (далеко від господи).
9 І промовила до його жона його: Чи ти ще держати мешся твердо в твоїй праведностї? Занехай Бога й умри.
10 Він же промовив до неї: Ти плещеш таке, як яка безумна. Приймали ми добре од Господа, а лихого б то й не приймати? У всьому тому не провинив Йов устами своїми.
11 Перечувши три приятелї Йовові про все те нещастє, яке на його впало, пійшли, кожен із свого місця: Елифаз Теманський, Билдад Савхеаський й Зофар Наамський, й зійшлись, щоб пійти разом посумувати з ним і розважити його.
12 Споглянувши на його віддалеки, не познали його та й заплакали в голос; і роздер кожен одежу на собі, та й почали кидати порох проти неба понад головами своїми.
13 І седїли вони такенькі біля його на землї сїм день і сїм ночей, й нї один не говорив до його й слова, бачили бо, що біль його був надто великий.
Йов 3
1 Аж ось отворив Йов уста свої й проклинав день уродин своїх.
2 І почав Йов говорити:
3 Нехай би (був) щез день, коли я на сьвіт родився, й ніч, коли проречено: Зачався чоловік!
4 Нехай би той день був темрявою; і нехай би Бог на висотї не згадав (був) про його, й нехай би ясність не засияла (була) над ним!
5 Нехай би затьмила (була) його темрява й густа тїнь смертна; нехай би обняла його густа мрака, нехай би (були) лякались його, неначе палючого жару!
6 А ніч тая - нехай би (була) в мороцї потонула, нехай би не лїчилась між днями в року, й не входила в рахубу в місяцях!
7 О, ніч тая - нехай би була вона безлюдна, й не озивались в нїй веселощі!
8 Нехай би її (були) прокляли ті, що проклинають день*, та готові й дракона розбудити!
9 Нехай би (були) зорі її розсьвіту померкли; нехай би ждала (була) сьвітла, а воно не приходило й щоб не побачила (була) поранньої зарі,
10 За те, що не зачинила дверей матерньої утроби, й не закрила горя перед очима моїми!
11 Чом я не вмер, виходячи з утроби, і не сконав, як вийшов із живота?
12 Про що мене взято на колїна? про що було менї ссати груди?
13 Тепер би лежав я й спочивав; спав би й був би спокоєн
14 З царями та з владиками земними, що забудовували собі пустинї,
15 Або з князями, що золотом блищали, сріблом свої палати збогачали;
16 Або як збігленя невидиме, як дїти, що не побачили сьвіта.
17 Там проступники перестають наводити страх, там спочивають ті, що вичерпали сили.