3 Чи тобі се добрим видиться, що так пригнїтаєш, що байдуже тобі дїло рук твоїх, а на раду безбожників посилаєш сьвітло?
4 Чи в тебе очі людські, чи по людськи ти бачиш?
5 Чи в тебе днї, як людські, й роки твої, як у людини,
6 Що ти аж шукаєш скази в менї й розвідуєшся, чи є гріх у менї,
7 Хоч знаєш, що я не проступник, та нїкому ратувати мене з руки твоєї?
8 Руки твої трудились надо мною, й виробили ввесь мій образ навкруги, - й ти губиш мене?
9 Спогадай, що ти наче глину, обробив мене, а тепер у порох обертаєш мене?
10 Чи ж не ти вилив мене молоком і згустив мене сиром.
11 Скірою й тїлом з'одяг мене, а кістьми й жилами скріпив мене,
12 Життє й милость дарував менї, а опіка твоя хоронила духа мого?
13 Але й те скривав ти в серцї свойму, - я знаю, що се й було в тебе (на думцї), -
14 Що, як я провиню, ти взнаєш і не зіставиш гріха мого без кари.
15 Горе менї, коли я провинив! а хоч я о я без гріха, то не зважуся підвести голови моєї. О, я понижений аж надто; то ж зглянься на біду мою;
16 Вона щораз більша. Ти женеш за мною, мов лев, і знов нападаєш на мене й чудним (силою) показуєш себе в менї.
17 Виводиш нових твоїх сьвідків проти мене; збільшуєш гнїв твій на мене, і біди, щораз нові, стають боєвою лавою проти мене.
18 І про що вивів єси мене з утроби? Лучше б я вмер був, як мене ще не бачило нїчиє око;
19 Нехай би я, як не бувший на сьвітї, з матїрнього живота перенесений був у гріб.
20 Чи ж не мало вже днїв моїх? Перестань же, відступи від мене, щоб я хоч трохи очуняв,
21 Покіль пійду - й не вернусь - в країну темряви й тїнї смертньої,
22 В країну мрака, яким є пітьма тїнї смертньої, де нема порядку, де темрява, як сама чорна пітьма.
Йов 11
1 І промовив Зофар із Нааму й сказав:
2 Чи вже ж на безлїч слів не треба давати одвіту? Чи вже ж говорун мусить бути праведний?
3 Нїби твоє пусте базїканнє заставить людей мовчати, щоб ти на глум підіймав, а не було кому тебе пристидати?
4 Ти говорив: Я суджу право, й чист я в тебе перед очима.
5 А коли б так Бог схотїв промовити, й отворив уста свої до тебе,
6 Та показав тобі тайни премудростї, й що тобі вдвоє більше належало б терпіти! Тим то знай, що Бог дещо з проступків твоїх подав у непамять.
7 Чи то ж ти зможеш умом ізбагнути Бога? Чи зможеш Вседержителя (путь) до конця прослїдити?
8 Та ж він висший небес, - що ж ти вдїяти зможеш? глибше він всїх безоденѸ т, - що можеш зрозуміти?
9 Міра його довша нїж земля, ширша над моря.
10 Вхопить кого й закує в окови та поставить на суд, хто відверне його?
11 Бо він знає людей лицемірних, і бачить проступок, - та й чи ж не зверне на його уваги?
12 Та пустоголовий чоловік мудрує, хоч людина родиться так, як осля дике.
13 Але коли ти очистиш серце твоє й простягнеш ід йому руки твої,
14 І коли нечисть на руцї в тебе, а ти відкинеш її, й не дозволиш, щоб проступок пробував у шатрі твойму,
15 Тодї піднімеш (сьміло) незамаргане лице твоє, й стояти меш твердо й не будеш боятись.
16 І тодї забудеш біду, й хиба, як про воду, що протекла, згадувати меш про неї.
17 І яснїйше, анїж південь, попливе життє твоє, й прояснїєш, мов ранок.
18 Певність у тебе тодї із надїєю буде; ти захищен, і можеш безпечно почивати.
19 Будеш лежати собі, й не буде нїкого, хто б тебе страшив, і многі стануть запобігати (ласки) у тебе.
20 Очі ж ледачих (від плачу) потемнїють, і охорона їх пропаде, й надїя їх зникне.
Йов 12
1 І відповів Йов і сказав:
2 Справдї так! Тілько ви одні люде, і з вами вмре разом і мудрість!
3 Але ж і в мене є серце, як у вас, не стою я позаду; та й хто ж не знає сього самого?
4 Посьміхом другові мойму стався я, що до Бога кликав і Бог одвічав менї; посьміхом - чоловік справедливий і невинний!
5 Оттак, по думцї того, що сидить собі спокійно, нїзащо є лучиво, призначене тим, що їх ноги потикаються.
6 За те спокійні й безпечні домівки в грабителїв, роздратовуючих Бога, бо вони Бога, неначе в руках своїх носять!
7 І справдї: спитай у зьвірят, а вони навчать тебе, - в птаства під небом, а воно з'ясує тобі;
8 Або поговори з землею, а вона повчить тебе, та й риби в морі скажуть тобі:
9 Хто з усього того не взнає, що рука Господня сотворила се?
10 В його руцї дух всього живучого й душа кожного людського тїла.
11 Чи ж не ухо розбірає слова, й чи не язик доходить смаку страви?