12 Жив я спокоєн собі, а він потряс мене; взяв мене за шию та побив мене й поставив за цїль собі.
13 Стріли його оточили кругом мене; він сїче нутро моє без пощади, й пролив на землю жовч мою;
14 Пробиває в менї пролом за проломом, пре на мене, як велетень-воїн.
15 Веретище сшив я на тїло моє, й в порох занурив голову мою.
16 Вид мій почервонїв від плачу, а на віях моїх тїнь смертна, -
17 Хоч нема кривди на руках моїх, та й молитва моя чиста.
18 Земле, не закривай крови моєї, й нехай не буде (в тобі) місця жалісному кликові мойму!
19 Та оце сьвідок мій на небесах, і на висотах заступник мій.
20 Многомовні други мої! До Бога проливає сльози око моє.
21 О, коби то міг чоловік правуватись з Богом, як син людський з ближним своїм!
22 Та вже доходить мій вік до кінця, й я відходжу в дорогу, якою не вертають.
Йов 17
1 Дух жизняний мій ослаб, днї мої згасають; гріб передо мною.
2 Та коби вони не кепкували, то й серед їх спорів було б око моє спокійне.
3 О, поручись, заступись за мене сам (Господи) перед собою! бо хто ж би инший ручавсь за мене?
4 Їх бо ти серце закрив, розуміти не зможуть; тим і не дозволиш їм гору взяти.
5 Хто призначує другів своїх у добичу собі, у того дїтей очі замеркнуть.
6 Він учинив мене приповідкою між людьми й сьміховищем у їх.
7 Темно від горя в очах моїх, і всї члени мої стали, мов тїнь.
8 Здивуються над сим праведні, а невинним стане досадно на лицеміра.
9 І буде праведник кріпко держатись путя свого, а чистий руками ще більше набірати ме духу.
10 Виступайте ж, усї, приступіть! я не найду мудрого між вами.
11 Днї мої вже уплили, думи мої - думи дорогі серцю - вони розбиті.
12 Вони ж (муки мої) роблять із ночі день, а з сьвітла темноту.
13 Та хоч би я й дожидав в надїї, то все ж таки глибокий гріб - домівка моя; в темряві постелю я постїль собі;
14 Гроб своїм батьком назву, а червам скажу: ви мати моя й сестра моя.
15 Де ж тут надїя моя? а чого я дожидаю, хто се побачить?
16 У глибінь земну зійде вона, ляже спокійно зо мною в порох.
Йов 18
1 Відказав Билдад Савхеаський й промовив:
2 Докіль словами ще вам перекидатися марно? Нумо лиш, братись за ум, і тодї поговоримо.
3 Чому вважатись нам за скот і бути пониженими в власних очах наших?
4 О, ти, що в досадї своїй душу свою роздираєш! Чи то ж задля тебе опустїє земля та пересунуться скелї з місць своїх?
5 Та ж у безбожного мусить потахнути сьвітло, а з огня його не остане й искри.
6 Стемнїє сьвітло в домівцї його, й сьвічка його загасне над ним.
7 Змалїють кроки могучостї його, й повалить його власний намір його;
8 Бо він попаде в сїть ногами своїми й в плетїнках буде плутатись.
9 Спіймають пута ноги його, й грабіжник уловить його.
10 Невидимо розложені по землї силця на його, й западнї по дорозї.
11 Кругом страхи лякати муть його, й зневолять його кидатись то сюди то туди.
12 Вичерпаєсь із голоду сила в йому, й погибель готова під боком його.
13 З'їсть тїло його, з'їсть всї члени його перворідна (небувала) недуга смертї.
14 Прогнана буде з домівки в його надїя його, а се доведе його до царя страхів*.
15 Осядуть в наметї його (чужі), бо стане він уже не його; домівку його посиплють сїркою.
16 Знизу усхне коріннє його, а вгорі зовяне верховіттє його.
17 Щезне про його память із землї й імени його не згадувати муть на базарі.
18 Проженуть його з сьвітла в тьму, й зітруть його з кругогляду земного.
19 Нї сина нї внука не буде в народї його, не зістанеться нїхто в домівцї його.
20 День (погибелї) його злякає потомків, а сучасників обгорне жахом.
21 Такі пробутки беззаконного, оттаке місце того, хто не знає Бога!
Йов 19
1 І відказав Йов і рече:
2 Докіль мучити мете душу мою й торгати мене словами?
3 Вже ж ви й так десять раз соромили мене; чи ж вам не стидно, так тїснити мене?
4 Коли я й справдї провинився, то провина моя на менї зостанесь.
5 А коли вам так любо, величатись надо мною й докоряти менї осоромленнєм моїм,
6 То знайте, що се Бог поверг мене 'д землї й обвів кругом мене сїть свою.
7 Ось, я кричу: кривда! й нїхто не чує; я голошу, а нема суду (справедливого).
8 Він перегородив менї путь, і я не маю переходу, й розпростер темноту на стежки мої.
9 Зволїк із мене славу мою й зняв вінець із голови моєї.