1 І відказав Йов і рече:
2 Ой, як же ти поміг менї, безсильному, як піддержав руку слабому!
3 Що ж то за раду подав єси немудрому, й як основно вияснив річ!
4 Кому говорив ти оті слова, і чий дух промовив із тебе?
5 Рефаїми* дрожать під водами й все, що в них животїє.
6 Нага перед ним безодня, й не закритий Аваддон**.
7 Північний вітер розпускає він в порожню (воздушну), повісив землю нї на чім.
8 Він завязав води в хмарах своїх, і хмари не розсїдаються від них.
9 Він укрив престол свій кругом, розпростерши над ним облак свій.
10 Він обвів круг гряничний водами аж до гряниць між сьвітлом і тьмою.
11 Стовпи небес* тремтять і лякаються від погрози його.
12 Силою своєю розбурхує він море, й розумом своїм гнуздає буту його.
13 Дух його прикрасив небо, рука його утворила бистрого скорпіона**.
14 Се ж тілько частинки дїл його, й як то ще не багато чували ми про його! А хто ж би зміг зрозуміти всю велич могучостї його?
Йов 27
1 І повів Йов дальш мудру мову свою й говорив:
2 Вірно, як жив Бог, (хоч і не дав менї суду), і Вседержитель, (хоч і огірчив мою душу),
3 Що, покіль я ще дишу, й дух його в ніздрах моїх,
4 Не скажуть уста мої неправди, й льжи мій язик не промовить.
5 Далеко се від мене, щоб я вас непохибними вважав; нї! поки тху мого, я праведностї моєї не зречуся.
6 Твердо при правдї стояв я й не попущусь її; совість моя не докорить менї по весь вік мій.
7 Ворог мій буде менї, як безбожник, а той, що встає проти мене, як беззаконник.
8 Бо й яку може мати надїю лицемірний, коли візьме, коли вирве йому Бог душу його?
9 Чи ж вислухає Бог клик його, коли прийде на його нужда?
10 Чи Вседержитель буде відрадою йому, чи можна буде йому призивати його кожного часу?
11 Виявлю вам, що в руцї в Бога; не втаю, що у Вседержителя.
12 Бачили ви й самі; на що ж вам стілько молоти?
13 От злюцї в Бога доля, і пай, який допадаєсь од Бога гнобителям:
14 Як прибудуть йому сини, то хиба під меч, а потомки його не наситяться хлїбом.
15 Хто ж зістане по йому, того забере смерть у гріб, а й вдови по них голосити не будуть.
16 Хоч він надбає купи срібла, як піску, а одежі, наче глини, наскладає,
17 То він наскладає, а праведник буде одягатись, а сріблом невинний забагатїє.
18 Строїть він дім собі, - то як червяк, і, як садовий сторож, робить собі будку;
19 Лагає спати багатим, та таким не встане; отвирає очі, а він вже не той.
20 Страх, мов потоп, прийде на його неждано, й буря в ночі ухопить його.
21 Вітер восточний підойме й понесе його, й летом помчить він поперед його;
22 Напре бо на його й не пощадить, хоч як би він змагався втечи від його.
23 Тільки руками сплеснуть про його, й засвищуть про його над місцем його.
Йов 28
1 Так! срібло має початкову жилу, й золото своє місце, де його плавлють.
2 Залїзо добувають із землї, а мідь витоплюють із каміння.
3 (Чоловік) робить кінець тьмі й пильно шукає за (таким) каменем у мороцї й найглухійшій темнотї.
4 Пробивають закон у місцях, де не постала нога; спускаючись, висять і сумують далеко від людей.
5 Земля, де хлїб росте, у нутрі розрита, неначе огнем.
6 Камінь її - то сафир із золотими крупцями.
7 Стежки туди не знає хижа птиця, й не зазирнуло туди око яструба;
8 Не топтали її левчуки, й не ходив по нїй шакаль.
9 На граніт накладає він (чоловік) руку свою, з коренем перевертає гори.
10 В скелях прорубує канали, й все дорогоцїнне вбачає око його.
11 Зупиняє протоки бурчаків і, що заховано в тьмі, все те на сьвітло виносить.
12 А де ж мудрість знайти? і де є місце розуму?
13 Чоловік не знає цїни її, й не знаходиться вона на землї живих.
14 Безодня говорить: Не в менї вона; та й море каже: Не в мене!
15 Не продається вона за золото та й не вимінюєсь її за срібло ваговите;
16 Не в цїнї вона з золотом Офирським, нї з дорогоцїнним ониксом, нї з сафіром.
17 Не рівняєсь із нею золото й кришталь, та й не виміняєш її за посуди щирозолоті.
18 А про коралї та перли й згадувати нїщо; здобути премудрість - цїннїйш над рубини.
19 Ба й топаз Етиопський їй не рівня; щирим золотом не цїнуєсь вона.
20 Звідки ж береся премудрість? і де є місце розуму?
21 Від усього, що живе, скрита вона, ба не догледить її й птаство піднебесне.
22 Правда, безодня та смерть говорять: до ушей наших доходила чутка про неї;