10 Міркував я про ту журбу, яку дав Бог людям, щоб у нїй вправлялись.
11 Усе він сотворив свого часу гарно, й сьвіт вложив їм у душу; тільки що чоловікові не зрозуміти всього твору Божого з почину та й до кінця.
12 Зрозумів я, що їм нема нїчого лучшого, як веселитись і чинити добре, поки й життя їх.
13 І коли хто їсть і пє, й бачить добро в кожній працї своїй, то й се дар Божий.
14 Зрозумів я, що все, що творить Бог, тріває навіки: нїчого до того придати й нїчого з того уймити; Бог чинить усе так, щоб перед ним почесть почувати.
15 Що було, те є й тепер; що буде, те вже було, - і Бог викликає знов те, що минуло.
16 Ще ж бачив я під сонцем: де б мала правда бути, там кривда; де б бути правосуддю, там кривосуддє.
17 І сказав я в серцї мойму: Праведного й безбожного судити ме Бог, бо прийде час про все, а тодї й суд на всякі вчинки.
18 І сказав я в серцї мойму про дїтей людських, що Бог витрібовує їх, нехай знають, що й вони зьвіррє.
19 Доля бо людська й доля зьвіряча однака; як сї вмірають, так і ті вмірають, і одно диханнє у всїх, а людина не переважує зьвіря, бо все марнота.
20 Все йде в одно місце: взялось із перстї й усе вернесь у порох.
21 Хто бо знає, чи дух людський іде в гору, й чи зьвірячий дух ійде вниз, у землю?
22 Оце ж я побачив, що нема нїчого лучшого, як уживати чоловікові своєї працї; бо се доля його; бо хто приведе його поглянути на те, що послї него буде?
Екклезiаст 4
1 І обернувсь я, й побачив всяку пригнобу, що дїється під сонцем, і бачив сльози пригноблених, що нема їм утїшителя; а тут у руках гнобителїв - сила, за тих же нїхто не заступиться.
2 І вважав я тих, що померли, щаслившими над живих, - тих, що вже нема на сьвіті, над тих, що живі ще;
3 А над сих і тих щаслившими - ще ненароджених на сьвіт, що не бачили того зла, яке дїється під сонцем.
4 Бачив я таки, що всяка праця й всяка користь з роботи викликує зависть між людьми. Та й се - марнота й мука духові.
5 Дурень той, хто седить, склавши руки, й гризе власне тїло, приговорюючи:
6 Лучше жменя в спокою над пригорщі, повні працї й марного силкування.
7 І знов я обернувся, та й побачив марноту під сонцем:
8 Людина собі одинока, нї сина, нї брата, а не перестає працювати, очі його ненаситні на багацтво. Та кому ж се я дбаю, й позбавляю душу мою всякого добра? Та й се - марнота й недобра робота!
9 Двом лучше, нїж одному, вони бо мають більшу користь із своєї працї;
10 Бо як один упаде, другий підніме свого товариша. Горе ж одинокому, як упаде, а нема другого, що підняв би його.
11 Так само, як лежать удвох, - їм тепло; а хто самітен, як йому нагрітись?
12 І коли хто подужає одного, то удвох встоять проти його. Троіста нитка не так хутко рветься.
13 Лучший убогий та розумний молодик, нїж старий, а дурний царь, що не вміє приймати поради;
14 Бо той, вийшовши з темницї, стане царем, дарма що в свойму царстві родився убогим.
15 Бачив я між усїма, що ходять під сонцем, із тим другим молодиком, що займе опісля місце тамтого.
16 Безлїч було народу перед ним, а пізнїйші не будуть радуватись ним. І се марнота та мука духові.
17 Уважай на ногу твою*, йдучи в дом Божий, і будь готовий, скорше слухати, нїж приносити жертви робом дурнїв, що навіть не знають, як вони не гаразд чинять.
Екклезiаст 5
1 Не квапся язиком, і серце твоє нехай не посьпішає вимовляти слово перед Богом. Бог бо на небі, а ти на землї; тим нехай у тебе буде слів не багацько.
2 Бо як сни снуються тодї, як багацько клопотів, так і мова дурного виявлює себе многостю слів.
3 Як обречешся обітом перед Богом, то не гайсь його спевнити, не любить бо він дурних; спевни тивою обітницю.
4 Лучше не обітувати, нїж, обітувавши, не спевнити.
5 Не давай устам твоїм уводити тебе в провину, й не кажи ангелам (Божим): Се була похибка. На що тобі того, щоб Бог прогнївався за твої слова та й в нїщо обернув дїло рук твоїх?
6 Бо, як у многих видивах сонних, так і в многих словах - багато марноти. Нї! ти бійся Бога.
7 Як побачиш у якій країнї, що тїснять убогого та суд і правду насилують, то не дивуйся тому, бо над високим стоїть висший, а над ними ще висший;
8 Перед же веде в цїлій країнї - царь, а сей дбає про всю країну.
9 Хто любить гроші, не вдовольниться нїколи, хто ж любить багацтво, не похіснуєсь ним. А се - марнота.
10 Намножується статків, та бо намножується й тих, що їх спотребовують; і яке ж тому добро, чиї вони: хиба що дивиться на них своїми очима?