8 Слово посилає Господь до Якова, й спевняєсь воно на Ізраїлї,
9 Щоб узнав (свою нерозвагу) ввесь народ - Ефраїм і осадники Самариї, що так згорда й надуто мовляють:
10 Опала цегла, - побудуємо з тесаного каменя, вирубано сикомору, - заступимо її кедриною.
11 І підніме Господь проти його ворогів Резинових, і узброіть неприятелїв його:
12 Сирийцїв од сходу, Филистіїв з заходу, й будуть вони Ізраїля повним ротом жерти. Та й ще гнїв його не одвернесь, і рука його все ще простягнута.
13 Та народ таки не обертаєсь до караючого його, й до Господа Саваота не прибігає.
14 І відсїче Господь у Ізраїля голову й хвоста, зітне пальму й тростину одного дня:
15 Старець і знатний се - голова; а пророк, що вчить неправди, се - хвіст.
16 Провідники сього народу поведуть його блудом, а ті, що даються їм вести - погибнуть.
17 Тим не мати ме Господь утїхи й з хлопцїв у його, та й сиріт і вдовиць його не помилує; бо вони всї зледащіли, всї вони нещирі, та й всї уста безбожностї повні. Та й ще гнїв його не одвернесь і рука його все ще простягнута.
18 Бо беззаконність огнем загорілась; пожерає тернину й бодяки колючі, та палає в гущавинах лїса, що аж стовпами дим піднімаєсь.
19 Лютість Господа Саваота спалить землю, і народ станеться жиром огня; чоловік не пощадить і брата свого.
20 Різати муть управо, та й будуть голодні; будуть їсти на лїво, та й не будуть ситі; кожен їсти ме тїло, руки в себе:
21 Манассій - Ефраїма, Ефраїм же Манассію, а оба разом - Юду.
22 Та й тодї ще гнїв його не одвернесь, і рука його все ще простягнута.
Iсаія 10
1 Горе тим, що несправедливі надають закони та пишуть жорстокі засуди,
2 Щоб відправляти вбогих без правого суду, й видирати права злиденним у мойму народї; щоб із удовицї, користь тягнути, й сиріт обдирати.
3 Що ж ви будете чинити, як день навідання прийде, як погибель здалека надійде? Де захисту будете шукати, де подїнете скарби ваші?
4 Без мене згорбитесь в оковах, поляжете між убитими. Та й тодї ще не одвернесь гнїв його, й рука його все ще простягнута.
5 О, Ассур - він палиця мого гнїву, а кий в руцї його - се моя досада!
6 Я пошлю його на народ сей безбожний, на той нарід, що підпалює гнїв мій, та дам йому приказ, ограбити його до нитки, здобувати здобич у його, та, мов грязюку на дорозї, його місити.
7 Но він иншої про се гадки, не так помислить серце його: на думцї в його - вигубити й викоренити не трохи ще инших народів.
8 Хиба ж князї мої не царі? скаже він собі.
9 Хиба Хальне не те, що й Кархемис? або Емат не те, що й Арпад? а Самария не те, що Дамаск?
10 Та же рука моя загорнула ті царства ідолські, а в них більше божищ, нїж у Ерусалимі та в Самариї!
11 Хиба ж я не вчиню те саме з Ерусалимом і богами його, що вчинив із Самариєю й ідолами її?
12 Та станесь: як довершить Господь усе те на Сионї, що задумав, і все скінчить в Ерусалимі, тодї скаже: Навідаюсь тепер до справ надутого серця в царя Ассирийського та до гординї звисока глядючих очій його!
13 Він бо каже: Се силою руки моєї і моєю мудрістю я отте зробив, бо я розумний: я пересуваю гряницї в народів і розхапую скарби їх, та скидаю з престолів, неначе велет;
14 І рука моя захопила, мов гнїзда, багацтва в народів, і як забірають покинуті в них яйця, так я побрав всї землї, а нїхто й крилом не рушив, не отворив рота й не писнув.
15 Та чи хвалиться ж сокира перед тим, що нею рубає? Хиба ж пила гордиться перед тим, хто її тягне? Як коли б палиця піднімалась на того, хто її піднімає; як коли б кий піднімався, коли він лиш деревина!
16 За се пошле Господь, Господь сил, сухоти на товстих у його, а між знатними в його запалить полумє, мов полумє огня.
17 Сьвітло Ізрайлеве спаде на його огнем, і Сьвятий його буде полумєм, що пожере тернину його й бодяки його одного дня.
18 І гай його й сад роскішній вигубить він із душею й тїлом, і стане він - умираючим чахотником;
19 А останок дерев із його лїса так змалїє, що й дитина його списати зможе.
20 І станесь того часу: останок Ізраїля й ті, що врятуються з дому Яковового, не будуть уже на силу того, хто їх бив, уповати, а покладати муть надїю щирим серцем на Бога, Сьвятого Ізрайлевого.
21 Останок, останок з Якова, навернесь до Бога сильного.
22 Бо, хоч би в тебе, Ізраїлю, було стільки люду, як піску в морі, то тілько малий лишиться останок, що навернесь до Бога; се бо безмірна справедливість призначила таку погибель.